загрузка...
Loading...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ
Портрет як засіб характеротворення в повісті М.Старицького «Первые Коршуны»

Творчість М.Старицького цікавила І.Франка, Олену Пчілку, М.Зерова, Л.Сокирка, М.Комишанченка, В.Коломійця, Л.Дем'янівську, А. й Р.Козлових, В.Поліщука та інших. Однак аналіз усього літературного масиву із задекларованого питання свідчить про відкритість порушеної проблеми.

Портрет один із превалюючих засобів характеротворення. Його потенціал сприяє відтворенню як зовнішності персонажа, так і динаміки його почуттів, емоцій, думок. Отже, портрет – це "характер у дії" [12, 85], який розкривається в процесі розвитку причиново-наслідкових зв'язків.

Портрет – це передусім образ людини. Індивідуальна неповторність – одна з найцінніших якостей портретного образу [5,24] і першочергова роль тут, безперечно, відводиться світогляду митця, його творчій уяві. Вони й формують не лише сам аспект компонування портрета, а й арсенал виражально-зображальних засобів.

На відміну від живописного чи скульптурного портрета в літературному мить не зупиняється, вона „тече", оскільки завданням письменника є „схопити й передати відтворювану ним натуру в узагальненому характері, в її духовній своєрідності, в якій та перебуває" [2,159].

Послідовно й закономірно портрети літературних персонажів змінюються залежно від того, яка соціальна дійсність у них типізується, яке ставлення до того чи іншого героя виражає в них письменник.

Проте у кожного митця свій ідивідуальний підхід, зумовлений насамперед світоглядом, ідейними настановами автора, від яких залежать художня модель соціального середовища, добір портретних деталей, їх попереднє осмислення і розміщення, емоційне згущення, конденсація.

Сьогодні більшість наукових джерел подають практично однакове поняття портрета. Портретом у літературознавстві називають опис зовнішності персонажа в найзагальніших або найдетальніших рисах. Окрім цього, психологізовані портретні характеристики допомагають проникнути у психологію, справжню душевну сутність героїв. Психологічно-виразне портретування в єдності з інтроспекцією внутрішнього світу цілком властиві романтичній літературі й стильовій манері М.Старицького зокрема. Портрет є одним із найголовніших засобів характеротворення типізації та індивідуалізації персонажів у повісті, а також засобом психологічного аналізу.

„Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію людини з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів грунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відбиваються в міміці, пантоміміці, динаміці мовлення, що допомагає в процесі спілкування глибше зрозуміти внутрішній світ один одного" [8, 562]. Тому письменники, зосереджуючи увагу на зовнішності й психології персонажів, прагнуть витлумачувати відповідність чи розбіжність між їхніми зовнішніми й внутрішніми портретами.

У повісті "Первые коршуны" із усіх позафабульних чинників композиції М.Старицький найчастіше, як основний засіб характеристики персонажів, використовує портрет.

"Світ людини в його видимих проявах досить збагненний як об'єкт спостереження й психологічної інтерпретації митця. Обстановка, якою оточує себе людина в своєму домі, одяг, в якому вона з'являється в товаристві, митцеві треба вміти правильно співвіднести з уявленням про внутрішній світ людини" [6, 104].

У творі для письменника провідним принципом відтворення дійсності є романтизм. Адже романтична піднесеність сприяла задуму письменника – „наголосити на моральних чеснотах українського народу: поетичності натури, працьовитості, милосерді, чуйності, схильності до камерно-родинних ідилій, на стоїчній волелюбності, непокоренності духу, здатності до самопожертви, самозречення в ім'я суспільного ідеалу" [7, 43].

М.Старицький активно використовує засоби портретної характеристики. Однією із стильових рис письменника є репрезентація центральних персонажів на початку твору. Для цього він вдається до розгорнутого, детального портрета, а іноді тільки до кількох художньо-виразних деталей портретного опису. Це сприяє певному формуванню уявлення реципієнта про героїв. Портретні замальовки М.Старицького, як правило, багатогранні, детальні, з яскраво підкресленим емоційно-психологічним елементом. У повісті письменник виявляє притаманний усім романтикам чіткий поділ персонажів на позитивних і негативних. Це проявляється не лише в їх діяннях та помислах, а й накладає відбиток на портрет, адже зовнішність і внутрішня сутність людини перебувають у нерозривному зв'язку.

М.Храпченко зазначав, що у процесі вибудовування концепції характеру портрет є "своєрідним вступом у внутрішній світ людини", що сприяє знайомству "не так із зовнішнім, як із внутрішньо-індивідуальним виявом" [13, 371] персонажа.

Художні портретні засоби – від найменшої деталі до комплексу зовнішніх ознак – створюють цілісну модель характеру.

Головний персонаж повісті – золотар Семен Мелешкевич – приваблює і зовнішньою красою (високий, широкоплечий, стрункий, русе волосся, життєрадісний), і внутрішньою, про що свідчить яскрава портретна деталь – очі, на якій акцентує увагу автор: "В синих глазах, опушенных бахромой темных соболиных ресниц, светилось столько неподдельной доброты, что взгляд их подкупал каждого" [11, 434]. У портреті поєднуються експресивна, психологічна та фізична характеристики персонажа, типовими ознаками якої є оптимізм, молодеча енергія, внутрішня настроєвість, душевна гармонія.

Отже, зовнішня привабливість і внутрішній світ персонажа перебувають у повній гармонії. Так автор "знайомить" читача зі своїм героєм – гарним, добрим, щирим, ніжним парубком. Вагомим доповненням до цілісного уявлення про Мелешкевича є опис його одягу. М.Старицький акцентує увагу на нетиповому для мешканців Києва початку ХVІІ вбранні Семена. На ньому був "странно скроенный и нездешним мехом подбитый кафтан; под ним голубой едвабный однорядок, опоясанный кованым серебряным поясом, и бархатные синие узкие шаровары, вдетые в щегольские сапоги коричневой кожи, с раструбами вверху" [11, 434]. Такий зовнішній вигляд видає у ньому прибульця із-за кордону. Дійсно, Мелешкевич був змушений кілька років провести в Німеччині. Спочатку він навчася у кращих майстрів, потім його спіткали поневіряння та в'язниця. Дивом визволившись, парубок повертається до Києва, але рідне місто зустріло його невтішними новинами. На Семена зведено наклеп, майно продано за безцінь, кохану дівчину хочуть видати за іншого, а його самого вважають страченим за розбійництво. Відчай охоплює хлопця, скривджена гордість вимагає помсти, й, передусім, далекому родичеві, заможному купцеві Федору Ходиці, який задля власної користі наплів інтриг проти нього. Та поступово, дізнаючись від своїх друзів про нестерпні утиски народу польською шляхтою, зазіхання унії на святині українців, особиста образа відходить на другий план. Семен усвідомлює, що єдиний спосіб допомогти киянам і зарадити власому лиху – це участь у діяльності православного братства. Автор передає поступове змужніння героя, використовуючи свою чи не найулюбленішу портретну деталь – очі. "В его глазах не сверкал мятежный огонь, мутившийся ужасом и отчаянием, а напротив – взор их был хотя и печален, но в нем таилась спокойная твердость, бесповоротная решимость и упование" [11, 556]. Маємо всі підстави сказати: фактично відбувається духовна еволюція персонажа, оскільки він починає усвідомлювати свою ментальність, приналежність до величезного народу, який потерпає під гнітом чужинців, що намагаються позбавити його найдорожчого – рідної віри. Адже церква – "не лише осередок духовності народу, а й основна консолідуюча сила, яка згуртовує українців" [3, 46].

Взагалі це коротке "знайомство" викликає в реципієнта повагу до персонажа. А беручи до уваги кольорову гаму, використану автором у описі зовнішності хлопця ("голубой", "серебряный", "синий", "коричневый"), стає явним факт умілого авторського оперування засобами образності, за допомогою яких він надзвичайно тонко розставляє акценти в розумінні характеру Семена, домінуючими рисами якого є внутрішня чистота, прагнення до істини, справедливості й безмежна віра в себе, в людей, у вищі сили.

Можемо стверджувати, що для М.Старицького важливим є ставлення персонажа до православної віри. Негативні образи – Ходика, Юзифович – католики, ненавидять, принижують віру "схизматиків". Для всіх же позитивних персонажів повісті рідна православна віра й церква уособлюють Україну, тому захистити ці святині від зазіхань унії є першочерговим завданням кожного свідомого українця.

Такими релігійними, побожними й чуйними до народного горя є київський війт Балика та його дочка Галина, яку палко кохає Мелешкевич. Зображуючи Яцька Балику, автор наголошує на прямій поставі персонажа.

Автор прагне до економії у використанні засобів характеротворення. Така ощадливість досягається завдяки унікальній специфіці деталі виявляти, виокремлювати приховані риси внутрішнього світу індивіда.

Загалом же художня цілісність бачення персонажа досягається завдяки висвітленню портретних деталей, які виконують характеротворчу функцію. Наприклад, "длинные седые усы придавали физиономии войта весьма серьйозный и внушительный вид, а нервная подвижность ее обнаруживала некоторое упорство и вспыльчивость характера" [11, 444].

Художній потенціал портрета передає, окрім зовнішніх рис, внутрішні перипетії. Для цього автор послуговується динамічним портретом. І.Семенчук акцентує увагу на специфіці динамічного портрета в літературі – "виразити всі переливи душевного життя героїв у їх фізичному виявленні – міміці, жесті, виразі очей. Таким чином, внутрішнє життя людини письменник відтворює у всьому його процесі" [9 ,19].

Автор акцентує увагу на очах як прямих виразниках душевної суті Балики, який мав "светлые, открытые глаза, в которых теплилась бесконечная доброта" [11, 444]. Завдяки насиченню засобами контекстуально-синонімічного увиразнення (епітетами: «светлые», «открытые», «бесконечная») цієї портретної замальовки образ війта може бути інтерпретований реципієнтом як образ суворої, поважної, принципової і справедливої людини, але в той же час доброї та щирої.

Схожою характером на батька є й Галина. Її портретний опис М.Старицький подає в зіставленні з портретом подруги Богдани. Маємо можливість спостерігати, як, використовуючи такий засіб характеротворення як контраст, автор створює полярні за зовнішнім виявом і внутрішньою сутністю образи. Богдану змальовано так: "нежная блондинка, с роскошным цветом лица, пухлыми губками,.. привлекательными чертами лица" [11, 441]. Про Галину, як головну героїню, сказано більше: "она была выше своей подруги и немного худощавие, что придает особенную стройность ее изящной, гибкой фигуре. Темные волосы красивыми волнами обрамляют ее матово-бледное лицо" [11, 442].

"Деталь – мініатюрна модель субстанції мистецтва" [4, 367], яка виявляється у силі залежності від змісту, що концентрується на психологічному діапазоні. Портретна деталь має властивість художньої індивідуалізації. На цьому наголошує В.Ващук: "кожна промовиста портретна деталь емоційно динамічна, є фокусом психічного процесу" [1, 109].

М.Старицький, активізуючи властивості портретної деталі, як вже зазначалось, віддає перевагу найпромовистішій – очам. Прикметно, що очі є своєрідним зовнішнім кодом не лише портрета, а й характеру. Як говорить В.Фащенко, "вираз очей – один із найдавніших сигналів про душу" [12, 94] .

Описуючи Богдану, автор робить наголос на "смеющихся глазках цвета волошек" и "пухлых губках", та ж сама деталь у зовнішності Галини несе значно глибше психологічне навантаження: "большие черные глаза, опушенные длинными ресницами и строго очерченные бровями… придают лицу глубоко вдумчивое, сердечное, но и несколько печальное выражение" [11, 442]. Тут же письменник додає: "все влечет к этому нежно-грустному взору, в глубине которого таится загадка, но вместе с тем и вызывает не игриво-радостное, а скорее молитвенное настроение" [11, 442]. Богдана являє собою образ типової міщаночки, недалекої, веселої, життєрадісної. Її портрет доповнено детальним описом вбрання – яскравого, пишно оздобленого. В характеристиці дівчини домінуючу роль відіграє саме одяг, який підкреслює приземленість краси дівчини, краси, насамперед, зовнішньої.

Окрім інформативної, паспортної функції портрет Богдани виконує основну характеротвірну функцію – подвійного контрасту: прекрасна зовнішність дівчини суперечить її моральній "приземленості", залежності від матеріальних цінностей.

Отже, у поетиці характеротворення М.Старицького презентація персонажів проходить завдяки опису елементів одягу, які є показниками стилю людини і сприяють утворенню її візуального образу, є ознакою "життєвого почерку" героїв.

На відміну від Богдани Галина приваблює гармонійним поєднанням вроди та духовної краси. Кожна деталь її портрету свідчить про скромність, релігійність, побожність, духовність, інтелект, раціоналізм, вміння любити, гідність. А епітет "темний" лише поглиблює й посилює значимість цих рис характеру дівчини, що найяскравіше виявляється в одязі: вбрана була "в бархатный темно-гранатового цвета байбарак", на її шиї висів великий золотой хрест", голову прикрашала із чорного оксамиту, унизана лише перлами, стрічка [11, 442]. Одяг акцентує на молодості, привабливості, вишуканому смаку Галини; підкреслює відчуття краси й гармонії.

Відтворюючи деталі одягу М.Старицький значну увагу приділяє семантиці кольору. Цікаво, що один і той же колоратив має поліваріантну психологічну характеристику, вказує на полярність характерів. Це стосується художньої природи чорного кольору.

Весь зовнішній вигляд підкреслює спокійну, але тверду вдачу дівчини, її глибоку віру в Бога, чистоту душі. Цим М.Старицький продовжує традиції української романтичної прози (можна простежити схожість Галини з головною героїнею однойменної повісті Г.Квітки-Основ'яненка "Маруся"). Дізнавшись про смерть коханого, дівчина хоче відмовитись від мирського життя та піти в монастир, але плани батька видати її заміж за сина Ходики не сприяють реалізації цього наміру. Галина вперта, твердо стоїть на своєму, мріє про тихе монастирське життя й палко кохає Семена, хоча і вважає його небіжчиком.

Варто наголосити на тому, що кожний ледь вловимий душевний порух героїні М.Старицький передає то через блиск погляду, то через посмішку, жест. Вираз обличчя Галини кожної наступної миті змінюється відповідно до її настрою, відтворюючи всю складність її думок, почуттів, відчуттів, чому сприяє паралельне введення пейзажів. Наприклад: „В открытую форточку врывались в светлицу Галины струи мягкого воздуха, пропитанного запахом распустившихся почек, ласкающая и манящая свежесть его раздражала сладким трепетом сердца и возбуждала радостное ощущение бытия, а веселое чириканье … воробьев да щебетание пташек. Весь этот гам ликующей жизни … усиливал светлое настроение девушки" [11, 593].

Особливості портретної майстерності М.Старицького-художника якраз і полягають у прагненні відтворити всі переливи душевного життя персонажів у їх фізичному виявлені – міміці, жесті, виразі очей, зовнішньому вигляді.

Надзвичайного значення набувають портрети при зображенні негативних персонажів. Головним носієм зла в повісті є купець Федір Ходика. Щоб досягти багатства і влади, він не зупиняється ні перед чим: таємно плете інтриги, зрікається православної віри. Вдаючи із себе слухняного громадянина, тим часом укріплює стосунки з польською шляхтою, допомагає уніатам позбавити українців їхніх святинь. Саме задля власного збагачення він звів наклеп на Мелешкевича, чим усунув зі свого шляху суперника. Ходика хоче поріднитися з війтом Баликою і через одруження сина Панька з Галею створити надійне прикриття своїм злочинам. Настільки підступна, духовно ница людина за канонами романтичної літератури не може виглядати привабливо. Відтворюючи фізіологічну організацію персонажа митець вдається до натуралізації деталей тілобудови, характеристика яких свідчить про сутність героя. "Фигура Ходыки, высокая, костлявая, со впалой грудью, была несколько сутуловатой… В волосах его, черных как смоль, не было еще седины и следа, она проглядывала предательски лишь на…усах да жидкой клочковатой бородке. Худое, скуластое лицо…было темно и словно обтянуто пергаментом" [11, 444]. Бачимо, ніби щось демонічне проступає в зовнішності цієї людини. На підтвердження цієї думки звернемо увагу на його очі: "узко прорезанные, черные, как агат", були вони "крайне подвижны и вспыхивали постоянно то зелеными, то белесоватыми искрами" [11, 444]. До речі, одягнений Ходика був у "черный бархатный длинный кафтан" [11, 444]. Неважко помітити у всій портретній замальовці домінування чорного кольору як вияв темної внутрішньої суті особистості. А ряд використаних епітетів («высокая», «костлявая», «сутуловатая», «впалая», «белесоватые») не просто виділяє його характерні риси, а й посилює їх негатив. Отже, маємо яскравий зразок зображення персонажа шляхом поєднання зовнішньо-виразових деталей портрета і внутрішньо-психологічних рис характеру.

З точки зору використання автором прийомів творення характерів засобами художньо-психологічного портретування цікавим є ще один персонаж повісті – збіднілий шляхтич Юзефович, шпигун та прислужник Ходики.

Вже на початку твору короткими портретними штрихами письменник привертає увагу "к жалкой оборванной фигуре", що немов "боязливо пряталась" у тінь вогнища корчми й "напоминала или обнищалого мещанина, или бедняка из селян" [11, 425]. Значно пізніше автор розкриє його ім'я та роль у перебігу подій.

Відтворюючи фізіологічну організацію персонажа митець вдається до натуралзації деталей тілобудови, характеристика яких свідчить про сутність героя. Шляхом поступового додавання все нових деталей характеристика Юзефовича розширюється автором до такої портретної замальовки: "росту он был небольшого, с сутуловатыми плечами и непропорционально большой головой, покрытой короткими черными волосами. Лицо…внушало всякому отвращение и недоверие" [11, 460].

Динамічний портрет використовує й М.Старицький. Автор майстерно застосовує закони "фізіогномічного мистецтва" [10, 36], в якому усі вияви мімічної виразності – жест, усмішка, погляд – передають найтонші психічні зміни, є виявом настрою, еволюції почуттів.

Доповнюють зовнішній і внутрішній портрет персонажа такі деталі, як "большой, словно прорезанный рот с узкими бескровными губами, который кривился в какую-то затаенную улыбку" та "маленькие черные глаза, которые постоянно бегали по сторонам, как бы стараясь скрыть свое истинное выражение" [11, 460].

Юзефович являє собою нікчемну, хитру, корисливу людину, позбалену будь-яких моральних принципів. Це ідеальний слуга й помічник для Ходики, нечисте сумління якого постійно видають очі – він дивиться вниз, уникає прямого погляду співрозмовника.

Отже, портрет, це не просто інформативний малюнок, а опис зовнішності, який дає ключ до розуміння внутрішнього потенціалу людини. Портретна динаміка сприяє дослідженню прихованих механізмів внутрішнього світу персонажа. М.Старицький через портретні деталі, їх динаміку передає сутність людини, її внутрішній світ, а читач, сприймаючи їх, засвоює письменникову візію людини й концепцію особистості, що сприяє процесу естетично-духовної комунікації.

 

Література

1. Ващук Ф. Психологічне розкриття характеру в поемі Шевченка «Наймичка» // Збірник праць ХХVІІ наукової Шевченківської конференції. – К.: Наукова думка, 1989. – С. 100-110.

2. Гегель. Лекции по эстетике // Гегель. Сочинения: В 13 т. – Т. 12. – М: Государственное социально-экономическое издательство, 1938. – 471 с.

3. Горболіс Л. "Ми захищатимем наші святині, нашу віру і нашу землю!"(за повістю М.Старицького "Останні орли") // Дивослово. – 2000. – №7. – С. 46-49.

4. Добин Е. Искусство детали наблюдения и анализ. – Л.: Советский писатель, 1975. – 192 с.

5. Зингер Л. О портрете: Проблемы реализма в искусстве. – М.: Знание, 1959. – 54 с.

6. Кодак М. Поетика як система. Літературно-критичний нарис. – К.: Дніпро, 1988. – 150 с.

7. Левчик Н. Історична проза М.Старицького (Далекі образи – близькі ідеї) // Слово і час. – 1990. – №12. – С.38-44.

8. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Гром'яка, Ю.Коваліва та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

9. Семенчук І. Мистецтво портрета. – К.: Дніпро, 1993. – 188 с.



загрузка...
Яndex
 
загрузка...