загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Ознайомлення з життєписом Т.Г.Шевченка, виховання у дітей поваги до його спадщини.

Мета: Ознайомити з життєписом великого сина українського народу — Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет. Вчити дітей наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.

 

Святково прибраний клас: портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка про .життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків. Біля портрета розміщені слова, що є епіграфом усного журналу:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим, тихим словом.

1 сторінка журналу: Дитячі роки Тараса Шевченка.

Звучить пісня Т.Шевченка "Думи мої".

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає "Колискову".

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с.Моринцях на Київщині в сім'ї селяни-на-кріпака народився Т.Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім і "малим приблудою".

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в "науку". Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень: Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти казала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Учень: Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько.

Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині! ...

А ми Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".

Хтось з дорослих читає вірш "Мені тринадцятий минало". Інсценізація вірша "Мені тринадцятий минало".

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

Вчитель: Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім'ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

2 сторінка журналу: Т.Г.Шевченко — художник.

Ведучий: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

1 учень:  Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

2 учень:  Нишком він малює.

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду...

Ведуча: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком -круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціано-вим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Вчитель: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням "вільного" художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.

Діти розглядають альбом і картини Т.Г.Шевченка.

Учень:    Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

З сторінка: Т.Г.Шевченко — борець за волю народу.

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Учень: Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

Ведуча: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,... але не каюсь!..

Ведучий: Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

Дорослі співають пісні "Зоре моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Думи мої, думи мої".

Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в І його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

Діти і дорослі читають вірші Т.Г.Шевченка.

Вчитель: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря Т.Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

Учень: І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4 сторінка журналу: Ми тебе не забудем, Тарасе.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Тарасу Григоровичу виповнилось 47 р. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.         

Ведучий: Минуло 182 роки з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він — як член сім'ї, як найдорожча людина.

Учень: У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю — це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось — і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Учень: Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти. Учениця: Я маленька українка,

Восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко —

Сонце України.

Діти (виконують пісню "Дитяча присяга"):

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється - 

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б'ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

Діти (хором):  Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом'янули.

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

Дорослі і діти виконують "Заповіт".

 



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...