загрузка...


Стаття ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Драматична творчість Лесі Українки

План

1. Безсмертна іскра Прометея.

2. Перші справи в жанрі драматургії.

3. Драматичні твори:

– "Вавілонський полон";

– "В катакомбах";

– "Осіння казка";

– "Руфін і Трісцілла";

– "На полі крові";

– " У пущі";

– "Лісова пісня"

4. Гідна дочка свого народу.

5. Список використаної літератури.

Світ не знав такої поетеси. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем. В промінні цього вогню світ пізнав творіння української поетеси, пройняті філософськими роздумами про людину очікуваного майбуття, сповненні незборимої сили заперечення зла і ствердження добра, Ця поетеса – Леся Українка.

Вона проводила недовгий вік, але це було прекрасне життя людини, що весь свій хист, кожну хвилину свідомого існування віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення. Слово було дня неї зброєю в боротьбі, а без боротьби вона не бачила життя.

Перші спроби Лесі Українки в жанрі драматургії стосуються середини 90-х років. Це написані прозою драма «Блакитна троянда», діалог «Прощання». «Блакитною трояндою» Леся Українка доводила можливість і потребу писати для українського театру драми з життя української інтелігенції.

Першим драматичним твором Лесі Українки, написаним віршами, була «Іфігенія в Тавріді», твір про тяжкий і почесний спадок Прометея. Його, як належне, приймає Іфігенія задля рідної країни.

Наступні твори написано на сюжети з часів стародавньої Іудеї й Вавілона. Це «Одержима», «Вавілонський полон» і «На руїнах» — пристрасне заперечення покори й болісні роздуми над покликанням співця.

Що робить співець, коли народ у полоні? Що він робитиме, коли народ підніметься на рішучу боротьбу, перейде в наступ на поневолювачів? Де тоді місце співця? Ці питання становили одну з постійних проблем творчості Лесі Українки. Вони постали і в «Вавілонському полоні», і в «На руїнах». На вавілонських торжищах співець не повинен продавати свій талант, але він має право і повинен говорити про незгаслий вогонь боротьби в своєму народі, говорити про його нездоланність і щохвилинну готовність до боротьби. Не завжди народ розуміє своїх співців, і покликання поета-співця — терпеливо роз'яснювати народові шляхи, що приведуть його до боротьби й визволення. Співець повинен боротися за повне визволення  людини з пут всілякого гніту — соціального, економічного, національного, духовного.

Закликом до духовного прозріння, визволення трудящої людини з тенет рабства сповнена написана в дні першої російської революції драматична поема «В катакомбах». Неофіт-раб, шукаючи шляхів до повсталих рабів, визволяючись з пут духовної неволі, мріє побачити картину майбутньої «громади вільної без пастиря, дозорця і без пана». «В катакомбах» належить до найвидатніших антирелігійних творів у нашій літературі. Залізна логіка й переконливість думок Неофіта і його рішення йти до повсталих рабів мали велику революціонізуючу силу. Поема говорила про можливість цілковитої перемоги матеріалістичних поглядів над християнством, про потребу духовного прозріння трудящих, особливо важливе в умовах початку XX ст., коли боротьба з різними реакційними теоріями за визволення думки робітничого класу набула особливої гостроти. Важко було б у всій світовій літературі того часу знайти художній твір на подібну тему, що міг би силою своєї переконливості і ясністю поставленої мети зрівнятися з поемою «В катакомбах».

Не випадково Неофіт, усвідомивши, що він не піде помирати ні за царя, ні за тиранів, ні за богів, ні за потойбічне царство, проголошує знаменні слова:

Я честь віддам титану Прометею,

що не творив своїх людей рабами,

що просвітив не словом, а вогнем,

боровся не в покорі, а завзято,

і мучився не три дні, а без ліку,

та не назвав свого тирана батьком,

а деспотом всесвітнім, і прокляв,

віщуючи усім богам погибель.

Я вслід йому піду.

Філософська поема «В катакомбах» спрямована на . пропаганду революційних поглядів. Значною мірою цим керувалася Леся Українка й тоді, коли писала свою «Осінню казку» — остаточно не викінчену фантастичну драму, в якій відбилися перші події революції 1905 року і роздуми поетеси над  ходом повстання. В листі до А. Кримського Леся Українка в листопаді 1905 року писала про той настрій, який опанував її в дні революції: «...в поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї музи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувало!). Мені якось не приходиться навіть наказувати сій свавільній богині про її «громадські обов'язки», так обмарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурливої юрби».

Цей настрій видно і в «Осінній казці». В образі Лицаря Леся Українка геніально розкрила шляхи падіння всіляких дрібнобуржуазних «революціонерів», які починали з палких промов про волю, «розпиналися за хлопів» і погрожували тиранам, але їх «революційність» обмежувалася пишномовними словами. Потім ці «революціонери» при перших же невдачах втрачали віру, відраджували інших від боротьби і, зрештою, кінчали тим, що брудом і багном обкидали чесних борців, а самі пристосовувалися до правлячих кіл, здаючись на їх ласку.

Чільне місце в фантастичній драмі належить робітникам. Вони штурмують крижану гору — твердиню самодержавства, виступають як руйнівники старого світу. Ватажок робітників Будівничий вказує шлях до перемоги. Це шлях збройного повстання під червоним прапором. Хоч яка важка боротьба, але борці впевнені, що їхня справедлива справа «скінчиться справжньою весною». В «Осінній ' казці» вперше в дожовтневій українській літературі, багатій на образи робітників, виведено робітників як представників свідомого класу для себе, а не класу в собі.

Поетеса, що однією з провідних тем своєї творчості обрала тему покликання поета, співця, його місця у визвольній боротьбі, не могла обійти цього і в творі, присвяченому рушійним силам революції. У вчинках Принцеси, яка зневірилася в Лицарі і разом з робітниками пішла на приступ крижаної гори в боротьбі за волю, вказано шлях, яким має іти поет. її слова, звернені до робітників, це слова самої поетеси, яка ще 1901 року писала в циклі «Ритми»:

Непереможно прагну я поставить

там високо червону короговку,

де й сам орел гніздо не сміє звить!

Через чотири роки Принцеса вручає робітникам червоне покривало з словами:

Візьміть моє червоне покривало,

не день, не два його я шовком шила, 

а золотом рубила у неволі,

співаючи невільницькі пісні,

чекаючи просвітлої години.

Тепера час — пора покрасуватись

мережанці.

Письменниця великого творчого діапазону, Леся Українка в своїх драмах буремних років революції головну увагу приділила найгострішим питанням політичної ідейної боротьби трудящих мас.

1905—1907 роки в драматургії Лесі Українки — роки невеликих творів, одно- або двоактних поем, діалогів. У ці роки поетеса виробляє бездоганну техніку діалога, заснованого на залізній логіці розвитку думки. Закінчився період становлення драматурга, відтепер Леся Українка вже виступатиме як зрілий майстер драматургії, кожен твір її становитиме визначне явище в історії української літератури.

Найбільший свій твір — драму «Руфін і Прісцілла» — Леся Українка писала протягом 1906—1910 років. У «Руфіні і Прісціллі» вона розвінчала основи, теорію і практику християнства як релігії упокорення, соціально ворожої прогресові.

Питання, підняті в «Руфіні і Прісціллі», і далі непокоїли думку великої поетеси. Тема великих роздоріж і шукання єдино вірного шляху до соціального визволення певною мірою втілилася і в творах, написаних у період реакції, зокрема в драматичних поемах «На полі крові» і «Йоганна, жінка Хусова».

В драматичній поемі «На полі крові» Леся Українка затаврувала народним презирством зрадників і саму можливість зради, чим рішуче виступила проти тих письменників-декадентів і ренегатів, які силкувалися «виправдати» зрадництво.

1909 року Леся Українка остаточно закінчила розпочату ще 1897 року драматичну поему «У пущі» — трагічну повість про «одважного, вільного і непримиренного, покірного тільки правді і красі» скульптора, талант якого поховано в пущах Північної Америки, повість про «похованого артиста» (один з варіантів назви твору). Цей твір переконливо доводить, що особистої свободи митця не досить для того, щоб його талант зростав і розвивався. Особиста свобода митця в капіталістичному світі ілюзорна, облудна.

Давня мрія Лесі-Українки— написати твір, у якому б вона щедро використала багатства народної фантазії, втіленої в повір'ях, переказах, легендах і піснях, добре відомих їй ще з часів побуту на Волині, була здійснена в геніальній драмі-феєрії «Лісова пісня», написаній влітку 1911 р. в Кутаїсі. У ній втілилася любов поетеси до рідної Волині, її краси, роздуми над долею і безсмертям творчих сил українського народу. Мавка пробуджує в Лукашеві незнані йому, приховані почуття краси, музики, незвичайний талант. Мавчина боротьба за людяне в людині, за людину — вінець досконалості природи — ніби закінчується трагічно. Лихо спіткало людей. Помер дядько Лев — знавець лісових таємниць, втілення народної мудрості; нещасливим було кохання Мавки і Лукаша, а сам Лукаш замерз у лісі. Проте Мавка має в серці «те, що не вмирає». Навесні знову оживе вона зеленою вербицею — і нові люди гратимуть нових пісень, вслухатимуться в мелодії, що виникатимуть у шелесті вербових гілок, у співі сопілки. Життя не можна вбити, як не можна вбити вічно живе прагнення людини до волі, до щастя, до творення краси. В цьому й полягає життєстверджуюча ідея твору Лесі Українки. «Але й зимі на світі є кінець»,— закінчиться «осіння казка», оживе в новому світі і Принцеса, і Мавка — постать з іншого, омріяного світу.

Таким, як Мавка, нема щастя в старому світі, де людину спотворюють. Мавки створені для нового життя в світі, в якому людина вільно розвине всі свої таланти, в якому не буде ні заздрощів, ні підлоти, ні підступності. Де людина буде прекрасна фізично і духовно, житиме для людей і в цьому вбачатиме своє найвище щастя. Де її духовне багатство буде таке безмежно велике, що людину засмучуватиме тільки одне — вона не зможе часом всю себе віддати людям — і ближнім, і дальнім. То буде чарівний світ краси — краси людей, краси людських відносин, краси кохання, краси природи, найвищої гармонії природи й людини. Мавка відродиться в тому світі, до якого прийде й Лукаш, назавжди позбувшись всього, що було в ньому від власницької психології. Мистецтво стане невід'ємною особливістю кожного, праця і творчість стануть одним цілим. Мавка й була поетичною мрією про таке життя. Мавці не можна було лише очікувати цього щастя, вона боролася за нову людину вже в старому світі, і її зіткнення з цим світом було трагічне. Така була Мавка, такий був ліричний герой Лесі Українки, і в них поетеса втілила частку самої себе.)

В останньому монолозі Мавки відбито матеріалістичне розуміння світу, думку про вічність матерії, про те, що в житті нічого не зникає, все оновлюється і що настане такий час, коли здійсниться повна гармонія в житті людини:

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну замлицю,

вкупі з водою там зростить вербицю,—

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

«Лісова пісня» — шедевр Лесі Українки. Це твір справді народний насамперед у геніальному відтворенні народних понять про красу, геніальний у любові до прекрасно що заховане в житті і належить трудящій, творчо обдарованій людині, у відтворенні її нездоланного прагнення до краси, до перетворення самого життя у красу. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя її рідного українського народу.

Ощадна в образотворчих засобах, тут Леся Українка явила таку гармонію барв, таку красу кольорів української провесни, весни, літа, осені й зими, яких ми не бачили досі в жодному з її творів. Слово здобулось на таку мелодію, яка тільки може бути в звуках і звукосполученнях співучої мови співучого народу. З журбою радість обнялася тут у такому потиску, в якому нездоланний оптимізм трудового народу відтінюється смутком за кращою долею, до якої завжди поривається людина і якої вона гідна.

Леся Українка принесла в українську літературу багатий світ героїв з гострим розумом і палким серцем, з запалом безкомпромісної боротьби з несправедливістю за правду і людське щастя. Дівчинкою вона взяла собі ім'я Лесі Українки. Була гідною дочкою свого народу, втіленням його прагнень і боротьби й мала цілковите право на це почесне ім'я. Тому, що українська література посіла почесне місце серед інших літератур світу, вона завдячує й Лесі Українці. Великий талант, відданий передовій справі, глибоке філософське проникнення в найсуттєвіші питання часу і прозирання в обриси майбутнього світу — все це розвинулося в творах Лесі Українки, поставивши її на чільне місце серед усіх тогочасних поетів світу, зробивши її попередницею нашої сучасної української радянської літератури. Золота пшениця її поезії засіялася в чорнозем і зійшла пишним руном у творчості Олександра Довженка і Юрія Яновського, Максима Рильського і Павла Тичини.

Минають роки й десятиріччя, ударом зрушив комунар бетонно-світові підпори, в небувалій величі звівся Союз Радянських Соціалістичних Республік, а в ньому озорена Радянська Україна. І з кожним роком шириться гурт читачів і шанувальників генія Лесі Українки(Вона в нашій сучасності. В щирій і відданій любові український народ серед найкращих своїх синів і дочок називає безсмертну українку ніжним і рідним ім'ям Леся.

Список використаної літератури

Видавництво "Молодь", Київ 1965 (автор: Олег Бавиш кін) – С. 20-25.

Українка Леся. Досвітні огні. К.: "Веселка", 1975.



загрузка...
загрузка...

...