загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття ІВАН ФРАНКО

Художня творчість І.Франко

Розглядаючи художню творчість Франка, ми хоч і говоримо з захоплення про нього як сміливого новатора в прозі, одного з основоположників народного театру на Україні, талановитого драматурга - до серця насамперед Франка-поета. Не тому, що він був геніальним поетом, а тому, що він був поетом у всьому: в громадських ідеалах своїх і в щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях і вчених архівних розшуках. Поезія дала Франкові друге ім'я – Каменяр. З поезії він почав і нею завершив свій творчий шлях.

За 30 років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій: "Баляди і розскази" (1876), "З вершин і низин"(1887),"Зів'яле листя"(1896), "Мій Ізмарагд"(1897), "Із днів журби"(1900) і "Semper tiro"(1906).

Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії, друковані у студентському журналі "Друг" починаючи з 1874 року. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв'язку з невиробленіcтю в Галичині літературної мови.

У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою "Баляди і розскази". У збірочці було 14 віршів, здебільшого це переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, збірка "Баляди і розскази" втратила всяке літературне значення. Тільки 1887 року, будучи вже відомим громадським діячем і письменником, Франко зважився нарешті видати по суті першу збірку своїх поезій під назвою "З вершин і низин".

Іван Франко хотів продовжувати традиції й ідеї Шевченка в українській поезії, але розумів, що в нових історичних умовах міг писати по-новому. Це завдання він виконав. Його поетична збірка "З вершин і низин" викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націоналістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже вчетверо, але під тією ж щасливою назвою "З вершин і низин", він у 1893 році випустив її другим виданням.

Збірка "З вершин і низин" у доповненому виданні 1893 року стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версикаційною різноманітністю. В ній знайшли яскраве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була (за визначення самого Франка) поезія "нової енергійної дикції". Якби ми схотіли уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Може, саме тому збірка "З вершин і низин" характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів, веселу злість гейнівського сміху. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.

Збірка "З вершин і низин" – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні.

Політичну лірику Івана Франка зосереджує головним чином у розділі

"De profundis" і ставить його на чолі всієї збірки. Оскільки ж у політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ "De profundis" розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: "Веснянки", "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи", "Думи пролетаря", "Excelsior". Як бачимо, назви "De profundis" (ми б сказали: "з глибин" чи "з низин" народних) і "Excelsior" (ми б сказали "з вершин" великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – "З вершин і низин".

Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської, так і української характерними були поетичні алегорії і символи, винесені, мабуть, з фольклору та із попередніх літературних традицій. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпаки: образ весни, весінньої громовиці символізував час громадського пробудження в народі, а образ бурі – натиск народної революції. Подібну символізацію явищ природи знаходимо і в поетів 90-х років, таких, як Леся Українка та Олександр Олесь. До  цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл "Веснянки".

У символізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів якнайглибшого розкриття соціальних контрастів. У природі йому ставав народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму.

Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих, навіть інтимних переживань.

Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка.

Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбулися в Росії і Австро-Угорщині в 70-х роках минулого століття. Сам Франко з товаришами відбував один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша "На суді" (1880), користуючись формальним правом оборони, кидає грізний виклик класовому буржуазному суду і всьому експлуататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, відкидав звинувачення в тенденційності, у зведенні поезії до рівня віршів-прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демократичної молоді як зразки справжньої, високої поезії.

Ставлячи героїв визвольної боротьби, Франко з особливою пристрастю викриває підле дворушництво ренегатів – одвертих і маскованих ("Милосердним", "Ідеалісти", "Ви плакали фальшивими сльозами…"), тих, що в час жорстокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою.

Далі "з низин"суспільного життя, йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, мисль поетова злітає до "вершин" ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – "Excelsior".Складається він з шести невеличких творів: "Наймит", "Беркут", "Христос і хрест", "Човен", "Каменярі" та "Ідилія".Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії.

У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню "Товаришам із тюрми", бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових виступів.

Обриваються звільна всі пута,

Що в'язали нас з давнім життєм:

З давніх брудів і думка розкута,-

Ожиємо, брати, ожиєм!

 

Франко брав активну участь у робітничому русі Галичини, вивчав, перекладав і пропагував в робітничих гуртках Львова твори Маркса й Енгельса, був членом робітничого комітету і редактором робітничої газети "Praca". Загально визвольні гасла пісні "Товаришам із тюрми" дуже скоро виявилися перейденим етапом. Їх заступив натхненний гімн "Вічному революціонерові" – тому духові творчого неспокою, що живе в масах і робить їх вирішальною силою в історичному процесі. Ось чому політичну лірику Франка очолює гімн "Вічний революціонер", а не пісня "Товаришам із тюрми".

Щоб сказати основне про поетичний доробок Франка за двадцять років, треба з політичної лірики його виділити спеціально твори сатиричні, а з поетичного епосу – його знамениті "Галицькі образки".

Ще з шкільної лави Іван Франко захоплювався ніжною лірикою "Книги пісень" Генріха Гейне і нещадною сатирою та злим сарказмом його "Німеччини". У самій натурі українського поета і його славетного попередника було щось спільне. Франко, як і Гейне, був ніжним ліриком і водночас видатним сатириком. Він багато перекладав Гейне, особливе ж захоплення викликала в нього поема "Німеччина". В дусі "Німеччини" Гейне, але на українській народнопоетичній основі, були написані перші сатиричні памфлети Франка "Дума про Меледикта Плосколоба", "Дума про Наума Безумовича", сатиричний цикл "Оси" і поема "Ботокуди".

З погляду жанрового "Галицькі образки" – явище в епічній поезії дуже своєрідне, і ніяка поетика регламентувати їх строгими рамками жанру неспроможна. Тут і філософські роздуми поета з приводу важливих питань народного життя, близькі до ліричних медитацій ("Журавлі", "Гадки на межі", "Гадки над мужицькою скибою"), і спомини про минуле ("Голод", "Марійка"), і спроби заглянути у майбутнє ("Нове життя").Загалом же "Галицькі образки" – це живі картини народного життя в умовах буржуазно-шляхетської диктатури ("У шинку", "Максим Цюник", "Баба Митриха", "Галаган").Перед нами проходить ціла галерея образів зубожілих селян, сільських наймитів, ріпників, селянських дітей і спрацьованих жінок-матерів. "Образок" Франка виявився дуже цікавим жанровим відгалуженням епічної, строго реалістичної поезії. Він може бути найрізноманітніший за розміром – від мініатюри ("У шинку") до поеми ("Сурка", "По-людськи"); форма вірша – від різних типів об'єктивної народної оповіді, стилізованої під діалект ("Баба Митриха", "Великодень", "Михайло"), до схвильованої розповіді самого автора ("У шинку", "Максим Цюник"). "Обрвзок" завжди має свій сюжет з важливим соціальнитм конфліктом в його основі.

Збірка "З вершин і низин" ще й досі вражає нас незвичайним багатством життєвого змісту і різноманітнітністю форм його художнього вираження, - Франко виступає в ній як гідний наступник Шевченка, продовжувач його революційних традицій у зовсім нових умовах визвольної боротьби. Іван Франко міцно стояв на грунті класичного віршування. Улюбленою віршовою формою його був, наприклад, сонет. Поет мусить знати техніку віршування. Це його елементарний обов'язок. Він навіть звернувся з приводу цього до українських поетів-сонетярів із своєрідною відозвою у формі того ж таки сонета ("Вольні сонети", Епілог). Франко намагався показати, що віршова форма, хоч би яка вона була, тільки в шкільних курсах поетики уявляється як "чиста", нібито від змісту зовсім незалежна. Насправді ж форма завжди змістовна, а зміст завжди постає перед нами в тій чи іншій формі. Між формою і змістом існує завжди діалектична єдність. Все це письменник намагався показати на сонеті, на тій "аристократичній" формі вірша, яка за традицією вимагала "високого" змісту.

"Агій! – почнуть естетики кричати.-

Ось до чого у них доходить штука!

Яка де в світі погань є, грязюка,

Вони давай її в сонети бгати.

Петрарка в гробі перевернесь, пробі!"

Нехай! Та тільки він ходив в саєтах,

Жив у палатах, меч носив при собі.

Тим-то краси, пишнот в його сонетах

Так много. Ми ж тут живемо в клоаці.

То й де ж нам взяти кращих декорацій?

       ("Тюремні сонети")

 

Список використаної літератури:

Нечиталюк М. З народних ручаїв. – Львів, 1970.

Панченко В. Любов і боротьба Євгенія Рафаловича (Повість

Івана Франка "Перехресні стежки") // Дивослово. – 1999. - №9, 10.

Петлюра С. Іван Франко – поет національної честі // Петлюра С. Статті. – К., 1993.

Рильський М. Іван Франко – майстер художнього слова

// Рильський М. Статті про літературу. – К., 1980.

Шевчук В. Із вершин та низин: Книжка цікавих фактів із історії української

Літератури. – К., 1990.

 



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...