загрузка...
Loading...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття Михайло Гайворонський
Життєвий і творчий шлях М. Гайворонського

Література рідного краю

Співець стрілецької слави

 

В. Мельник,

учитель української мови і літератури Тернопільська обл.

 

Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом композитора і поета, диригента і педагога, громадського діяча і критика, нашого земляка Михайла Гайворонського; розвивати кругозір дітей, прагнення знати більше про нього, доторкнутися серцем до чистоти його думок і помислів; на прикладі творів М. Гайворонського виховувати доброту, а також почуття гордості за нашого земляка.

Тип уроку: формування і засвоєння умінь і навичок.

Обладнання: збірка пісень М. Гайворонського, збільшені фотознімки поета в різний період життя, портрет М. Гайворонського, словники іншомовних слів; свічка, калина, синьо-жовтий прапор, картина "Соло на Україні".

Епіграф: "А ми цю стрілецькую славу збережемо..»

С. Чернецький

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

XXI століття — час технічного прогресу, машин та електроніки, польотів до космічного простору, зірок кіно та естради.

Нелегко пробитися через це народній пісні, народному музичному інструменту, бо сьогоднішні школярі — діти свого часу. Цікаві комп'ютерні ігри, музичні диски, де самому можна змінювати мелодію, співати у мікрофон — ось коло їхніх інтересів. Що то за народні пісні? Що за старовинні інструменти? Що за історичні чи стрілецькі пісні? Та навіщо, адже є легші шляхи. Тому дуже важливо, щоб саме у цьому віці діти відчули серцем і душею величну стрілецьку мелодію давнини, яка вийшла з народу.

II. Повідомлення теми і мети уроку

Учитель. На сьогоднішньому уроці ми знову перегорнемо одну зі сторінок літератури рідного краю.

Учениця.

Летіть, летіть, нестримні журавлі,

Через усі держави і кордони,

Несіть привіт від рідної землі

Усім, хто в неї вірить безборонно.

Усім, хто зміг у серці зберегти

І землю ту, і мову ту єдину.

Хто крізь усі негоди і світи

В собі проніс любов до України.

— Щойно, діти, ви прослухали вірш, в якому ліричний герой проніс через усі держави і кордони палку любов до України. Таку ж любов проніс і поет, життя і творчість якого нерозривно пов'язані з нашим краєм, зокрема із містом Заліщики, де він народився.

Звати його — Михайло Гайворонський.

Мета нашого уроку — ознайомитися із життєвим і творчим шляхом поета, краще зрозуміти час, в який він жив, людей, що оточували його, доторкнутися серцем до його чистих думок і помислів.

Запалимо ж свічку Пам'яті як данину шани поетові і композитору. За добро, зроблене для людей, йому вічна пам'ять і слава, яка збереглася в стрілецьких піснях і людських серцях.

Цей урок буде дещо незвичним, бо сьогодні ви не учні, а вчені-біографи, літературознавці, історики.

Готуючись до уроку, ми здійснили велику пошукову роботу, багато чого довідалися нового із архівних матеріалів, а також зі спогадів старожилів. Запрошую до слова вас, юні науковці!

Можливі повідомлення учнів

1 -й біограф. Містечко Заліщики, в якому Михайло Гайворонський народився і прожив свої дитячі та молодечі роки, —- одне з найбільш мальовничих околиць Західної України. У період, коли майбутній поет там проживав, Заліщики належали до "коронного краю" —-Галичини, частини австро-угорської монархії. Над самим Дністром, у затишній церковці, відбувалися богослужіння і свята. Гарні родинні околиці Михайла Гайворонського були тлом, на якому розвивалася його вразливість до краси, витонченість і чутливість.

2-й біограф. Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 року в Заліщиках над Дністром. Ранні роки його життя були сповнені музичних вражень. Мати гарно співала українські народні пісні, батько любив грати на сопілці. Михайло пізніше залюбки згадував, як він маленьким хлопчиною у довгій білій сорочині, підперезаній червоною крайкою, танцював під батькову сопілкову музику.

Старий, сліпий на одне око циган Михайло учив малого грати на цимбалах. Батько, бачачи у свого сина тягу до музики, справив йому маленьку скрипочку. В домі Михасевих батьків (батько родом із села Блищанка) дотримувалися в усьому давніх звичаїв. Свята, особливо Різдво, Новий рік, Йордан, обходились урочисто, по-стародавньому.

3-й біограф. Зі спогадів племінниці Ольги Гавронської (село Блищанка): "Михайлові батьки були люди побожні і в такому дусі виховували своїх дітей. Ідучи в далеку дорогу на відпуст в Зозулинці, брали й малого Михася з собою. Для хлопчина була велика втіха, коли батько, їдучи на заробітки, забирав не раз і його й саджав поруч себе на возі. Ранками вибиралися спільно на ловлю риби в Дністрі. Зате довгими вечорами приємно було слухати цікаві батькові казки про дивні і далекі країни, про звірів, що розмовляли людською мовою..."

У своїй споминах Гайворонський згадував про вечори, проведені разом із батьком. Діти-слухачі розжалоблювалися до плачу, а мелодія чабана врізувалася їм глибоко в пам'ять.

4-й біограф. Батьки докладали багато зусиль, щоб розвиток їхніх дітей був усебічним. Будучи людьми незаможними, вони все-таки дбали про освіту своїх дітей. Обоє дожили до глибокого віку: батько помер у 1933 році на 78 році життя, мати – у 1941 році, доживши до 75 років.

1-й біограф. Наука гри на скрипці і вивчення музичної теорії почалися, коли Михайлові було 8 років. Учив хлопця Василь Цалинюк, який тоді був уже диригентом церковного хору. Завдяки йому Михайло став помітним як добрий соліст-сопраніст. Обидва вини не раз проспівували цілу вечірню в церкві. У 12 років довелося випробовувати свої сили на диригентському полі. Спершу це була тільки заміна хворого Цалинюка у сільському хорі Старих Заліщик, згодом почалося постійне диригування церковним хором.

2-й біограф. Вступивши в Заліщицьку учительську семінарію, Михайло поширив свої музичні інструментальні знання, вивчав духовні інструменти. Музично-теоретичні знання і диригентуру здобув у вчителя семінарії Франца Коньора. У віці 17 років керував Мішаним та чоловічим хорами семінарії.

Учитель. Якою ж була суспільна обстановка в Заліщиках на той час, ми довідаємось із повідомлень дослідників-істориків.

1-й історик. Національні відносини в тодішній Галичині – в роки напередодні Першої світової війни – були сильно напружені. Хоча то й була Австрія, та справжню владу в країні мали великою мірою поляки. У Заліщиках було з цього погляду, можливо, гірше, ніж деінде, бо це якраз була гранична смуга, яку поляки якнайбільш інтенсивно намагалися опанувати і сполонізувати. Поляки намагалися принизити українські культурні здобутки, але в українців виявилось гаряче бажання саме ці успіхи розвивати й підносити. Особливо в молодому поколінні зростало почуття національної свідомості й гідності. Суцільне українську довкілля давало тому тверду підставу.

2-й історик. Ось як про це згадує Цалинюк, дядько Гайворонського: "Якийсь час учив нас української літератури поляк учитель Г.. який цілою душею нас, українців, та нашу мову ненавидів". "Та чим частіше ставилися до нас як до меншовартісної нації, тим більше розбуджували в нас національну свідомість. Ми кожної неділі і свята убирали вишивані сорочки та червоні гарасівки, замість ланцюжків носили ґердани — і так фотографувалися". "Ми трималися гордо ще й тому, — писав Цалинюк, — бо нас було завсігди більше, з нас складався хор, ми були солістами та диригентами. Серед українських студентів було багато одиниць, що проявляли літературний хист, талант у співі та музиці — це Приймак, Григорович, Гайворонський"

Учитель. Так довелося Михайлові ще в ранні юнацькі роки зазнати на своїй рідній землі національно: нерівності. Це була для нього перша життєва школа в національному питанні. Він скористався нагодою, щоб замінити чуже звучання свого родинного прізвища (Гавронський) українським. У молодій душі майбутнього композитора і поета, диригента і педагога, громадського діяча і критика сформулювалися незламні основи національного почуття, які вже не захиталися впродовж цілого його життя.

3-й біограф. Національні почуття привели його в ряди української військової формації з першого моменту існування легіону Українських Січових Стрільців. Вони теж збудили в ньому гаряче бажання праці і творчості на полі української культури?

Учитель. Коли уперше з'явилося у М. Гайворонського бажання творити?

1-й літературознавець. Одним із його найперших творів була хорова композиція на слова зі збірки М. Шашкевича "Ой вилетів орел", яку виконав Заліщицький хор 1911 року. Тогочасне Михайлове музикування було на добрій дорозі.

2-й літературознавець. Із закінченням учительської семінарії (1912 рік) закінчився й заліщицький період у житті Михайла Гайворонського. Він вирушив у світ зі скристалізованою національною свідомістю, із наміром дальшої праці в галузі музичного мистецтва. Йому було тоді рівно 20 років.

Учитель. Як склалася надалі доля нашого відомого земляка?

1 -й біограф. Першою метою був Львів. Тут він записується до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, студіює скрипкову гру і теоретичні предмети. Тодішніми його учителями були Кребс. Маєр, Нєвядомський. Щоби знайти засоби для прожитку, учителює у селі Зашкові, веде також хори і оркестри.

2-й біограф. Пильні музичні студії, важка праця вчителя і диригента, до того ж у різних місцевостях, були понад сили і негативно відбивалися на здоров'ї Гайворонського.

3-й літературознавець. Але, незважаючи на це Михайло сповнений запалу і доброї думки. Скомпонував кілька хорових творів для чоловічого хору на слова О. Олеся "Ідіть!". Музичне видавництво "Ліра" стало видавати його твори "Заповіт", "Ой у саду" та ін.

3-й історик. 1914—1920 роки... Ще до початку війни 1914 р. в Галичині були організації та напіввійськові молодіжні формації. Українські січово-сокільські товариства гуртували здебільшого мол надихану козацьким романтизмом.

Учитель. Велику роль у тогочасній композиторській праці Михайла Гайворонського відіграла ось яка подія: "Наприкінці червня 1914 року у Львові відбувся великий з'їзд, відзначалося 100-ліття з дня народження Тараса Шевченка, на якому зібралося кільканадцять тисяч "Січовиків" та "Соколів". Тут був і Михайло Гайворонський.

4-й історик. Цього ж 1914 року у Львові відбувся з'їзд українського учительства. Гайворонський організував учительський хор і виступив з ним на концерті із піснею "Ідіть! Ніхто вас не спиня". Саме під час концерту прийшла звістка про те, що Австрія оголосила Сербії війну (28 липня 1914 р.). За кілька днів (2 серпня) понадпартійна "Головна Українська Рада" у Львові доручила окремій військовій комісії організацію легіону добровольців, який згодом назвали "Українські Січові Стрільці". Українська молодь не пішла бездумно в ряди стрілецького війська. Вона вміла відрізнити власний національний інтерес від інтересу австрійської держави.

1 -й літературознавець. Від самого початку існування Легіону УСС пісня стала невід'ємною частиною його побуту. Але після перевезення стрільців зі Стрия на Закарпаття вони змушені були прислуховуватися до закарпатського говору української мови, до пісні, приглядались до звичаїв. Гайворонський відразу після приїзду на Закарпаття створив хор і співав не тільки стрільцям, але й виступав у сільських церквах в околиці Мукачєва. Велике враження справляли ці виступи на місцеве населення. Стрільці використовували будь-яку нагоду, щоб збуджувати національну свідомість на Закарпатті.

Учитель. Де вперше були написані стрілецькі пісні Гайворонського?

2-й літературознавець. Спомин про Закарпаття, яке було місцем написання перших стрілецьких пісень, залишився в нього на все життя. Тут Гайворонський уперше став автором тексту і музики:

Пройшли гори, пройшли доли, Темні бори перейшли, А кращого отамана Від нашого Василечка Не знайшли.

Ця пісня була виявом приязні і пошани її автора до сотника Василя Дідушка, командира першої сотні УСС за його добрий приклад вояка і провідника. Дідушкова сотня відзначилася своїм особливим складом. З неї вийшли відомі старшини, в ній зібралось немало мистецьких сил.

3-й літературознавець. Період дуже жвавої пісенної стрілецької творчості припадає на 1916—1917 роки. Відчувалась тісна співпраця Гайворонського из Купчинським і Лепким — творцями стрілецьких пісень.

Учитель. Ось як згадує про це Левко Лепкий: "Гайворонський близько жив зі мною та Купчинським. Він багато писав, показуючи свої праці, запитував нас, чи подобаються. Михась, як ми його називали, був дуже вразливий, ніжний, вроджений лірик. Прислухався Михайло Гайворонський до порад своїх товаришів, коли йшлося про текст його власних пісень. Прикладом цього було створення одної з найбільш популярних стрілецьких пісень". Яка ж це пісня?

Діти (разом): "їхав стрілець на війноньку".

4-й літературознавець. Коли ця пісня прозвучала серед стрільців, усі заметушилися, бо в кожного з них на фронті мріла згадка про дівчиноньку, кожен хотів похвалитися, що й у нього є мила.

1-й літературознавець. 1916 рік був багатим на пісні Гайворонського. З-під його пера виходить наступна пісня, яку ми зараз послухаємо.

(Звучить пісня М. Гайворонського "Йде Січове військо".)

2-й літературознавець. Цього ж року написав слова і музику до пісні "Ой впав стрілець".

Ой впав стрілець у край зруба,

Коло зламаного дуба

І не встане вже, і не встане вже.

Йшов до бою опівночі,

Смерть закрила йому очі...

Від трьох куль на все, від трьох куль на все.

І хто йому заспіває,

І хто його поховає.

Хіба вітер й сніг, хіба вітер й сніг,

Он за тебе, рідний краю,

Наші хлопці умирають...

І він теж поліг, і він теж поліг.

2-й літературознавець. У цей час були написані слова і музика до пісні "Ой казала мати".

Ой казала мати та не банувати

За стрільчиком молоденьким,

Бо стрілець покине, а самий полине

На конику вороненькім.

Дівча не зважало і з туги зів'яло,

За стрільчиком молоденьким,

Бо стрілець покинув, а самий полинув

На конику вороненькім.

3-й літературознавець. 1916 року у віденському видавництві "Ліра" вийшла друком його збірка "Стрілецьким шляхом". 1917 рік був менш плідним, ніж попередній.

4-й біограф. Під час своїх приїздів до Львова він стикався з музичними колами, бував на імпрезах Музичного інституту імені Лисенка та показував деякі свої твори директорові Василю Барвінському. Восени 1917 року М. Гайворонський їздив у Відень, побував на концертах та виставах в опері та опереті.

2-й історик. Але настав 1918 рік, і за стрільцями "закурилася доріженька" у зовсім іншому напрямі, на Схід. Радість стрільців була величезна, коли випала нагода поїхати на центральні українські землі. Спершу переїхала тільки одна частина, згодом прибула й інша. Після приїзду обидві частини знову об'єдналися.

3-й історик. За весь час існування стрілецтво не переживало такого духовного піднесення, такої радості й захоплення, як саме тепер, коли йому довелося побачити Дніпро, доторкнутися святих і дорогих для кожного українця місць, политих кров'ю наших козацьких предків.

4-й літературознавець. Ціле літо 1918 року було дійсно гаряче для Гайворонського. Попри свої диригентські обов'язки, йому доводилось писати і аранжувати музичну частину театральних вистав.

1-й біограф. Михайло Гайворонський бував частим гостем на хуторі Тобілевичів "Надія". Дружина Карпенка-Карого — Софія Тобілевич — вітала стрільців "з відкритим серцем, вгощуючи по-княжому", як згадує тепер директор Никифор Гірняк. У спогадах самої Софії Віталіївни є не одна згадка й про культурно-освітню працю стрільців, про виступи їхнього хору й оркестру та про вистави театру. "Селяни з великою охотою бували на всіх стрілецьких виставах. Од народу голці не було де впасти, а тиша впродовж усіх дій, неначе в церкві".

Та й взагалі спогади Гайворонського про "велику" Україну залишилися ясні, гарні.

3-й біограф. Восени 1920 року Михайло Гайворонський повертався до Львова з досвідом суворих воєнних років, із значною практикою оркестрового диригування, з немалим композиторським надбанням. У Львові його зустріли як уже відомого й улюбленого музику. Тут він стає вчителем скрипкової гри у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Його педагогічна праця була успішною, бо вже 1921 року М. Гайворонського призначили інспектором навчання співу усіх народних шкіл у Львові. Доказом цього є видання "Співаника" для дітей дошкільного і шкільного віку. Рецензія Філарета Колесси була великою заохотою у музично-педагогічній праці нашого молодого музики.

З того часу виходять пісні М. Гайворонського до дитячих ігор і забав, написані до підручника Суховерської, і його музика до чотирьох дитячих п'єс: "Лісова казка", "Червона Шапочка", "Соняшник", "Сон Івасика".

3-й літературознавець. Композиторська праця Гайворонського зосереджувалася на трьох ділянках. Були це сольні пісні з фортепіано, хорові твори, здебільшого обробки народних пісень для чоловічого хору і згадані вище дитячі пісні та твори "музично-виховного характеру".

(Звучить пісня "Хлопці, алярм".)

1 -й біограф. Він усе своє життя шукав товариства і сам був завжди бажаним його учасником. Використовував усякі нагоди, щоби побувати й у селах, налюбуватися краєвидами, наслухатися народних пісень. Згадував відомі Шевченкові рядки: "Село на нашій Україні, неначе писанка село".

(Звучить пісня Михайла Гайворонського "Ой видно село")

2-й біограф. Михайло Гайворонський вважав, що цей період перебування його у Львові не приніс бажаної користі, розпорошував його увагу і втомлював. Друзі радили йому, як бути далі. Але він віддав перевагу іншому. Прийшли запрошення із заокеанського світу, з Канади і Америки. У Михайлові жила дідусева тяга до світу та його власний девіз: "Як їхати, то далеко". І він восени 1923 року виїхав до Америки.

Учитель. Наздогін за ним ішли листи з висловом щирого жалю з приводу його від'їзду. "Нам за Тобою дуже скучно, — писав Лев Лепкий. — Ти вносив дещо душевного корму і якось краще було разом жити і за давнім тужити, Михасю! Вертай, брате, нива запустіла! Туї не маєш наслідників.

Відколи Тебе не стало, повне занедбання рідної пісні. Тепер показується, що Ти вмів по школах плекати своєрідний культ і любов до пісні".

4-й біограф. Гайворонський рідний край не забував, а жив його потребами. З перших місяців свого побуту, буквально з своїх перших заробітків, став надавати матеріальну допомогу Музичному інституту імені Лисенка у Львові. Переказав від себе значну грошову допомогу львівській "Просвіті".

3-й біограф. Мета М. Гайворонського — довершити свою музичну освіту. Спершу удосконалює знання з англійської мови. Пізніше вступає до музичного відділу Колумбійського університету в Нью-Йорку. Там слухає різних викладачів.

Упродовж усіх років не переривалися його зв'язки з рідною землею. Він не тільки листувався, а й намагався, де було потрібно, допомагати землякам. Був організатором акції зібрання коштів на відбудову пам'ятника на могилі Миколи Лисенка у Києві. Листувався з Миколою Грінченком, тоді ректором музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка в Києві. З Києва одержував журнал "Музика", харківську газету "Музика масам".

1-й історик. З початком 1930-х років почали надходити листи з натяками на те, як важко у нас в Україні живеться. Трохи згодом зв'язки зовсім перервалися, коли переслідування і винищування українського населення і діячів української культури набрало масового характеру.

4-й літературознавець. Улюбленою темою його думок і роздумів було рідне Поділля. Він здійснив обробку пісні Левка і Богдана Лепких "Чуєш, брате мій", багатьох інших пісень.

Наддністрянські мелодії зворушували його до сліз. Пісня із Заліщанщини про стару матір, що вийшла на гору і кликала свого сина з війни, нагадувала про рідні села, Дністер з його високими берегами. Туга з"а рідним краєм виявлялася щораз більше, переливалася в пісню.

(Звучить пісня "Коли ви вмирали".)

1 -й літературознавець. У 1930 році було влаштовано "Свято української музики".

Українська громада в Америці належно оцінила заслуги Гайворонського. Стали влаштовувати концерти, присвячені в цілому його творчості. Звістки про успіхи Михайла в Америці друкувала львівська преса. Р. Куп-чинський висловлював на сторінках "Діла" радість свою і друзів-стрільців: "Приємно нам, що Ти дістав нагороди від чужих, а ще приємніше, що діждався визнання своїх. Бо це, брате, багато тяжче..."

2-й літературознавець. Від половини 1933 року Гайворонський зосередив всю увагу на своїй сценічно-музичній праці, а саме: на музичній колекції "Залізна Острога", основаній на житті і побуті Українських Січових Стрільців. Свою музику до цієї п'єси він присвятив двом товаришам — Р. Купчинському і Л. Лепкому. Театр імені Тобілевича зразу прийняв п'єсу до постанови, а прем'єра відбулася якраз у рідному місті Гайворонського Заліщиках — 7 серпня 1934 року.

3-й історик. Друга світова війна сколихнула життя українців, розкинутих по світі. Гайворонський сильно і глибоко переживав це. Найбільше втомлював брак зв'язку з рідним краєм. Першою була звісточка про життя найближчої родини і про місце поховання Ми-хайлової матері.

3-й біограф. У 1942 році він важко і надовго захворів. Недуга сильно знемогла його. Думав про рідний край і згадувалися слова Шевченка:

"Може, мені на чужині

Жити легше буде.

Як іноді в Україні

Згадувати будуть".

4-й біограф. Літні місяці 1949 року були же важчі для Гайворонського, сили вичерпувались до решти.

Помер поет 11 вересня 1949 року у Форес Гілс в Нью-Йорку. Поховано його на кладовищі святого Івана у Міддл Виледж.

3-й літературознавець. Найбільш прикметними рисами вдачі Михайла Гайворонського були лагідність, терпеливість і врівноваженість. Степан Чарнецький про свого друга сказав так: "Людина, що мала серце голуба, ніжність і вразливість мімози, а скромність сільської дівчинки".

У житті і праці він сполучав прикмети вчителя і вояка.

III. Підсумок уроку

Учитель. Український літературознавець Федір Погребенник багато років досліджує історію створення українських пісень. Серед них великого значення надає патріотичним (стрілецьким). Це пісні-гімни, що їх стільки десятиліть забороняли співати, все ж не вмерли, жили глибоко в душах вірних синів і дочок народу, зігрівали віру в кращі часи, допомагали зносити політичні переслідування, вселяли надію, що "встане мати — Україна, щаслива і вільна".

Довго нас недоля жерла,

Досі нас недуга жре,

Та ми крикнем:

"Ще не вмерла Україна,

Ще не вмерла і не вмре".

Час розкидати каміння минув, настав час збирати його. Пам'ятаймо про тих, хто зараз далеко від нас, але завжди був і є з нами. У слові, у пісні.

Куди б не закинув лютий життєвий вихор наших земляків, вони завжди пам'ятали, якого вони кореня, роду, де їхня батьківщина.

Розпорошені по всьому світу діти однієї матері — України, — мов ті журавлі, розлетілися в сірій мряці по далеких чужинах. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І не всюди їх зустрічають із розпростертими обіймами. І тільки пам'ять про рідну землю, довірливе друковане слово дають їм розраду.

(Звучить пісня "Ностальгія").

Гасне свічка Пам'яті на нашому уроці, та не гасне вона в наших серцях.

Я б дуже хотіла, щоб це була не остання наша зустріч із співцем стрілецької слави, бо він, справді, має право на довгу і добру пам'ять.



загрузка...
Яndex
 
загрузка...