загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття Василь Стус
Сторінки великого життя (Урок, присвячений 70-річчю від дня народження Василя Стуса)

11 клас

 

С. Коваленко,

вчитель української мови і літератури, член Національної спілки журналістів України

Черкаська обл.

 

Тема. "...Як син тобі доземно уклонюся, і чесно гляну в чесні твої очі, і в смерті з рідним краєм поріднюся". Василь Стус. Біографія поета. Сила волі та стійкість духу. Любов до рідного краю, біль і туга за ним. Поетичні образи творів.

Мета: ознайомити вихованців з тяжкою долею видатного українського поета-борця за щастя, волю та незалежність рідної Батьківщини; розвивати пам'ять, творчу уяву, аналітичне мислення учнів; виховувати інтерес до творчої спадщини Василя Стуса, формувати почуття гордості, що ти належиш до відомої нації — української.

Тип уроку: урок — літературознавча розвідка.

Засоби навчання: комп'ютерний клас (комп'ютерна підтримка, інші сучасні технології); портрет Василя Стуса, виставка художніх творів та публікацій поета; паперові носії інформації (роздруковані письмові різнорівневі завдання).

Епіграф до уроку:

Що міг — я зробив.

Що зможу — ще зроблю.

Але без України мені моторошно...

Прошу тільки вірити, що я нітрохи

Не змінився проти студентських літ...

У мене є мій народ...

Його муки — то єдина

Моя скорб...

 

Василь Стус

3 грудня 1978 р.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

Вступне слово вчителя. Син поета Дмитро Стус у своїй книзі "Василь Стус: життя як творчість" зазначив таку сакральну тезу: "Можна сказати, що волею обставин Василеві ще до народження випав жереб поєднати в собі дві складові: селянську виваженість і мудрість, які за його життя перестали бути чеснотами, та донбаську вольність, анархічність і відчайдушність, без чого, коли прагнеш досягти успіху, пробити собі дорогу майже неможливо. З якихось причин він не став на значно простіший шлях зречення коренів і материнської мови, як це природним чином робила більшість дітей переселенців, аби бодай таким способом уникнути жорстокого висміювання з боку однолітків. Втім, цей шлях був для слабосилих, а Василеві з дитинства хотілося бути сильним. Та й батьки, скільки він бачив, не соромилися свого походження, зберігаючи в родинному колі й релігійність, і традиційний лад, і мову. Цілком вірогідно, що тато чи мама в довгі й темні вечори розповіли йому чимало гіркого про свою втечу з Вінниччини і змогли романтичному юнакові розповісти про рідну землю так, аби на все життя закласти в ньому непереборне бажання відстоювати національну гідність, про яку в Сталіно можна було прочитати хіба в історичних легендах про козаччину" [9, 62].

Дослідник творчості Василя Стуса Григорій Білоус констатує: "Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари і Вишні, після тисяч патріотів — потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше: одверто став на прю з нею. Свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус" [1, 20].

Отож, шановні учні, доторкнімося серцем і сприймемо душею цю велику людську трагедію.

Запитання до учнів

1. Із якою метою ми вивчаємо життєпис поетів? (Щоб стати освіченими; щоб мати приклад того, чого може досягти звичайна людина; ким може стати.)

2. Як на вашу думку, чи допоможе визначитись з власними вчинками знання життєвої долі інших людей? (Знаючи долю інших, легше уникнути власних помилок.)

III. Вивчення нового навчального матеріалу

Інсценізація "Гортаючи сторінки великого життя" (за основу взято наукову статтю доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури, декана філологічного факультету Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. М. Горболіс [3, 70—82]).

Двоє підготовлених учнів демонструють портрет В. Стуса, розповідають про життя та творчість поета. Двоє інших готують виразне читання віршів митця.

Перший учень. Відтворімо мозаїку фактів, епізодів життя Василя Стуса, що увиразнюють його сутність на тлі тогочасної епохи.

Другий учень. Волею долі життя Василя Стуса з першої хвилини було органічно вплетене у давньоукраїнську традиційну звичаєвість. Майбутній поет народився 6 січня 1938р.ус. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, напередодні величного Різдва, коли на Святвечір — магічний час — звичні й буденні речі та предмети набувають чарівної сили, коли небо і земля, усі добрі сили долучаються до творення іншого, вимріяного буття. Так народні звичаї — осердя Українського Космосу, "початок і вершина, зародок і первина" (Г. Сковорода) — увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними й пошана до землі, минулого, культу предків.

Перший учень. Того передріздвяного дня 1938 р. вищі сили означили духовні шляхи реалізації надзвичайно багатого потенціалу українця, якому в майбутньому ще належало наполегливо торувати ці шляхи, свято оберігаючи від нищення, паплюження, нівелювання. Йому ще належало багато працювати, щоб утримати й продовжити традиції, зберегти цінності, з якими українці мали йти у світ, щоб розповісти про себе і подивувати інші народи.

Другий учень. Василь Стус про свої дитячі роки згадував: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока... я мокрий, певне, ревів — і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами — мну їх у долоньках. Пам'ятаю, як ходив до ясел у Рахнівці (ще мама жила в селі) — і там виціловував усіх шмаркатих діток, бо любив їх — усіх. ...Над моєю колискою мама співала колискової..." [9, 25].

Перший декламатор.

Сину мій, сину, не клени батька,

а пом'яни.

Мене ж прокляту, я твоя мати, —

мене клени.

Перший учень. Коли мама пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою. Чому "не клени батька"? Чому мати проклята? Збагнути не міг. А сльози бігли з очей і я ховав їх, бо встидався сліз. Схоже, що на ці запитання маминої колискової вже дорослий Василь шукатиме відповіді усе свідоме життя.

Другий учень. Не відрікся, не знехтував Василь Стус материнської мови у середовищі російськомовного Донбасу, куди родина втекла від фізичного нищення. Мова зберегла його душу від зневір'я й байдужості, допомогла не забути, хто він є.

Перший учень. Василь Стус був гордий із того, що знає і говорить українською! Це свідоме бажання бути українцем, свідомий виступ проти мало-російства, бо не захотів бути окраденим і посереднім. Саме рідна мова зробила Василя Стуса щасливим, сильним, бо саме з джерел рідної мови він вбирав духовну енергію для свого єства. Мова допомогла йому відчути себе українцем.

Другий учень. Малі Василь і Марійка, яких батько привіз із Рахнівки до Сталіно, тікають із барака. Вони не визнають батька — чи тому, що забули, чи тому, що батько ніби скривдив їх, відірвавши від рідного дитячому єству простору (села). Відчуття цих маленьких дітей надломлені, Василь і Марійка шукають затишку, гармонії, що їх спізнали у селі та втратили у зв'язку з переїздом.

Перший учень. Василь Стус згадує: "Пам'ятаю, як сміялися жінки донецького бараку, що я хвалився, ходячи в довгій сорочечці: "цю сорочечку мені бабуня пошила, з кишенькою — казав я, а їм було чогось відрадно" [9, 67].

Другий учень. У Сталіно родина Стусів жила у комірчині (служби, кухня — спільні для всього поверху). Душі маленьких дітей Стусів благають затишку. Це природне бажання.

Перший учень. Так із дитинства Василь Стус знав, що родина має бути міцна духом, розпросторена в україномовній атмосфері, вибудувана на принципах довіри, любові, взаємоповаги і взаєморозуміння, пошанування та збереження народних традицій, свят, звичаїв. Ці самобутні ознаки української сім'ї допомогли вижити і не зруйнуватися родинам Семена та (лини Стусів, а згодом Василя Стуса і Валентини Попелюх. Уже 10-річним хлопчиком Василь Стус означив основні засади філософії свого життя, свідомо обираючи важку дорогу страждань. "І ще хотів — тяжко вчитися, бо жити — тяжко. Мамі — тяжко. Татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки й татові й мамі не стане легше, аж доки всім людям на світі не стане легше жити", — згадує поет. Це усвідомлена відповідальність за долю народу, витоки тих шляхетних намірів згодом дорослого Василя Стуса служити своєму народові. Чи не Шевченків "Кобзар", що його вже четвертокласником майже всього знав напам'ять, гартував його волю та характер?

Другий учень. Василь Стус мав намір присвятити своє життя геологорозвідувальній справі, але після Франкового "Мойсея" "забув свою геологорозвідку. А став літератором" [3, 75]. Василя Стуса вабить героїко-романтична література, в якій самостверджуються сильні та цільні особистості. Мамина пісня зливається з історією народу; він щоразу ніби проживає історію сам, наче стає учасником минулих подій, ідентифікуючись, таким чином, із народом, з духовною культурою нації, осмислюючи минуле і сучасно у світлі національної ідеї. Славко Глузман, російськомовний киянин, з яким Василь Стус провів у камері 20 днів перед етапом, згадує: "Стус виявився першою людиною, яка розповіла мені, що та земля, на якій я народився та виріс, має свою історію. Я ж навіть не здогадувався про неї. Мені в школі цього не розповідали. Батьки теж не змогли цього мені дати, бо просто не знали... Він дуже цікаво це все розказував. Це було прекрасне відчуття, коли він розповідає й водночас ілюструє це співом давньої української пісні..." [З, 75].

Перший учень. Упродовж навчання в Донецькому педінституті (1954—1959 pp.) Василь Стус самостійно поглиблює знання з історії України та історії української літератури. Тут, у місті, Почувався ніби в духовній неволі. Щоб не загубитися, він мусив самотужки створити простір для свого "я", перенести культуру душі на територію мешкання тіла. Після закінчення ВНЗ Василь Стус, "стужілий за справжньою, нєдонецькою Україною", їде за розподілом (замість однокурсниці Зінаїди Кононученко) у далеке село на Кіровоградщину — недалеко від рідної Рахнівки, щоб перед службою в армії дихнути озоном української стихії.

Другий учень. Далі була служба в лавах армії, потім вчителювання у Горлівці на Донеччині, у Таужнянській семирічній школі Гайворонського району на Кіровоградщині. Довгі роздуми, спілкування з друзями, аналітичне споглядання процесу руйнування матерії та духу в Україні посилили відповідальність Василя Стуса-громадянина за культуру свого народу, увиразнили потребу користуватися набутками народу, захищати політичні, культурні, духовні права нації, а отже, державність, що мала бути гідно представлена у світі. Про це йшлося і на місячному семінарі молодих літераторів в Одесі у травні 1963 р куди Василя Стуса запросив В. Я. П'янов Молодь дискутувала про можливості української держави становище і розвій (розвиток. — С. К.) рідної мови, літератури, про те, що "настав час появи на Україні новітніх отаманів духовного поступу — Кобзарів Каменярів". Тоді, в розпал дискусії, Василь Стус сказав: "Про який народ ви говорите? Про яке відродження?. Ледачі ми духом, затуркані, байдужі воли, що без ярем на шиї не годні себе й мислити! А щодо Шевченка і Франка... Не перебільшуйте й не плекайте ілюзій Таких більше не буде..." [9, 140].

Перший учень. Далі в житті Василя Стуса була зустріч із Іваном Світличним, який увів його у коло шістдесятників... Далі — вияв духовної зрілості Василя Стуса: виступ у кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 p., коли українська громадськість вітала світове визнання фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків", а зовсім поруч, майже за стінами зали, тривали арешти (було арештовано Івана Світличного, Богдана та Михайла Горинів).

Зі спогадів І. Дзюби: "І Василь піднявся, ним щось таке заговорило. І він крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте, чи прошу встати. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше, потім більше. Але не всі" [9, 181]. Ось той долею чи вищою силою рокований випадок, коли можна було безпомилково виміряти, за словами І. Драча, концентрацію національної ідеї, насиченість, густоту, рівень патріотизму на душу населення. Виступ Василя Стуса у кінотеатрі сколихнув країну, пробудив свідому українську інтелігенцію до Дій [3, 77].

Другий учень. А через кілька днів (7 вересня 1965 р.) Василь Стус писав у пояснювальній записці директорові Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ:

"...Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб можна було не реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи — я не міг стриматися. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином..." [9, 183]. Через кілька днів "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу" Василя Стуса відраховують з аспірантури ІЛ НАНУ.

Перший учень. Василь довго не міг знайти роботу (із вищою освітою працювати різноробами заборонялося), працював (часто по дві зміни) у цегельні — завантажував котли вапном, вигортав жужелицю, у перервах читав, не потерпаючи від надмірного нагляду чи від чужих очей.

Перший декламатор. Про свого друга та однодумця Івана Світличного Василь Стус напише:

Не можу я без посмішки Івана

оцю сльотаву зиму пережить.

В проваллях ночі, коли Київ спить,

а друга десь оббріхують старанно,

склепить очей не можу ні на мить,

він, як зоря, проміниться з туману,

але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.

Другий декламатор.

Ні словом не озветься. Ані пари

із уст. Вусате сонечко моє!

 

Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? їй-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо йдосі твій поріг високий ані відчув, ані переступив...

Другий учень. Згодом Василю Стусові пощастило влаштуватися на посаду спочатку наукового співробітника, а потім старшого наукового співробітника у Центральний державний історичний архів. Після арештів 1965 р. колесо репресій закрутилося, комуністичні ідеологи, які пов'язували свої кар'єрні інтереси з боротьбою з "українським буржуазним націоналізмом", повинні були знаходити все нових і нових жертв. Під пильне око КДБістів потрапляє і Василь Стус, але не боїться і продовжує писати. Він добре усвідомлює націєзберігаючу функцію літератури.

Перший учень. 1972 р. Василя Стуса було арештовано разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та іншими. Василя Стуса засудили до 5 років таборів і трьох років заслання. Кару відбував у Мордовії, заслання — на Колимі. 1979 р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його заарештували вдруге й засудили на 15 років позбавлення волі (10 — таборів, 5 — заслання). Другий строк Василь Стус відбував у спецтаборі в Пермській області. Режим останні роки був нестерпним: позбавлення побачень, безперервні утиски з боку адміністрації, хвороби, та головне — не мав змоги передати на волю жодного поетичного рядка. Камера пожерла його твори, вкоротила віку, як колись було з Т. Шевченком.

Другий учень. До останніх днів свого життя Василь Стус залишався чесним перед своїми рідними, друзями, народом. За рік до смерті (у вересні 1984 р.) Василь Стус звертається до радянського уряду з таким листом: "23 серпня ц. р., не витримавши нелюдських умов у концтаборі ВС — 389/36, український політв'язень Юрій Литвин зробив спробу самогубства, він відкрив собі лезом живіт, висипавши нутрощі в закривавлену постіль. Забрано його в непритомному стані. Можливо, він уже помер. ...Литвин — тяжкохворий. Але медичної допомоги йому практично не надавали. Так, він 9 місяців чекав протезування зубів, проходивши з обпиленими зубами (практично весь час він нічого не міг їсти). Литвин — майже зовсім сліпий, а харчують його так, що можна дійти до дистрофії... і Литвина довели до дистрофії: він важив 46—48 кг — 50-річний мужчина. Саме ці умови нелюдського знущання привели до смерти [тут і далі збережено мову оригіналу. — С. К.] іншого правозахисника з України — Олекси Тихого, якого фактично замордували — холодом, голодом і нелікуванням — 3,5 місяці тому!.. Ситуація нагадує найчорніші роки сталінщини, коли кращі сини українського народу — М. Зеров, Л. Курбас, М. Драй-Хмара, М. Куліш — конали й божеволіли по сталінських душогубках. Питаю — який смисл у таких екзекуціях? Надії на те, що хтось із нас зламається, — марні. Абсолютно марні. Всі ми готові померти в ім'я майбутнього свого народу, в ім'я справедливості й прогресу. А наша жертовна кров, пролита в кучинському концтаборі, навіки пробуде нашою славою, а вашою чорною ганьбою. Подумайте над цим добре. Знайте: ми під опікою пам'яти народу. Ми. А не ви. Я знаю, що писати, власне, ні до кого. Українські перевертні — яничари — не пустять цього листа за призначенням. Бо чи ж не вони віддали українську молодь 50—80 pp. під ніж новітніх сталінців-беріївців? Для чого ж я пишу? Щоб нагадати: окрім нині, буде ще й завтрашній день. Схаменіться, людове!" [9, 347—348].

Перший учень. На захист цькованого, засудженого і замордованого Стуса виступав академік Андрій Сахаров, закликаючи поетів, письменників і вчених цілого світу боронити людську гідність і справедливість. Відділ Міжнародної Амністії в Західній Німеччині вислав на адресу Головного Прокурора УРСР Ф. Глуха, як також до інших організацій світу, котрі зацікавлені проблемою людських прав, звукозапис і листу справі Василя Стуса. Слово за словом, речення за реченням, сторінка за сторінкою доведено із залізною логікою, що ганебний засуд Василя Стуса — помста неправової держави та порушення основних людських прав.

Другий учень. 1985 р. Генріх Бьолль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. 30 — 31 серпня 1895 р. за брехливим доносом наглядача Василя Стуса кинули на 15 днів до карцеру. У ніч із 3 на 4 вересня у карцері, під час "сухої" голодовки, перестало битися серце Василя Стуса [9, 348].

Отже, повернімося сьогодні своїм обличчям, своїми думками й почуваннями до того найвірнішого сина України, який був живим втіленням національного духу й національної гордості українців.

Запитання до учнів.

1. Чим зацікавила вас біографія поета?

2. Які риси вдачі були характерні Василеві Стусу? (Сила духу, рішучість, мужність, витривалість.)

3. Чому життя та творчість митця оцінені нашими сучасниками як подвиг? Чого вони нас навчають? (Бути наполегливими, принциповими й цілеспрямованими.)

Аналіз поетичних творів Василя Стуса. "Присмеркові сутінки опали".

Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.

1. Визначте тему цієї поезії? (Особистість в умовах чужого їй світу, збудованого за принципами абсурду.)

2. Що символізує образ сутінок? (Образ сутінок символізує в контексті світової літератури зло. У рамках твору форма цього зла — соціальний занепад, пов'язаний з образом сонної землі, адже застій підтримується завмиранням думки й почуття — сном, який охопив переважну більшість суспільства. При цьому духовний світ людини вловлюється в тенета тотальної суспільної ситуації: "присмеркові сутінки ... душу оплели", "куди не йду, куди не прагну — смерк сосновий мерзне угорі".)

3. Із чим асоціюється сосна у творі? (Сосна — рослинна реалія північного пейзажу — асоціюється у творах Василя Стуса з неволею. Саме неволя і смерть образом "соснового смерку" тяжіє в тоталітарному суспільстві над людською свідомістю і духовністю.)

4. Яка головна думка поезії? (Головна думка поезії виражається таким судженням: сенс буття особистості в "чужому" їй світі треба шукати серед вищих морально-етичних категорій, одна з яких — Вітчизна. За цією ідеєю — життєвий подвиг Василя Стуса.)

Поезія "Весь обшир мій — чотири на чотири". Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.

1. Де перебуває ліричний герой поезії? Як поету вдається передати тяжкий настрій, скутість і обмеженість волі?

2. До кого звертається Василь Стус? Як він називає свою рідну матір?

3. Чому доля матері поета не менш трагічна, ніж його власна? Яким чином це виражено?

Поезія "На колимськім морозі калина".

Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.

1. Як описує Василь Стус природу Колими? Які художні деталі він використовує?

2. Як ви розумієте своєрідний поетичний неологізм Василя Стуса "І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг"?

3. Який образ-символ використав поет, говорячи про рідну Україну?

Поезія "Крізь сотні сумнівів".

Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.

1. Про який шлях говорить поет?

2. Яким є цей шлях?

3. Чому поет — початок цього шляху?

4. Що виділяє поета з-поміж інших людей?

Поезія "За літописом Самовидця".

Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.

1. Який епізод з історії України описаний у вірші?

2. Чому до образу сонця вжито два епітети — украдене й татарське?

3. Чому вірш має таку назву?

4. Яку позицію займає автор твору?

IV. Узагальнення та систематизація знань; засвоєння системи знань і способів їх використання

(виконання письмових різнорівневих завдань).

І рівень

Назвіть правильний варіант відповіді (за правильну відповідь учневі нараховується — 0,5 б.).

1. Василь Стус народився на:

а) Вінниччині;

б) Тернопільщині;

в) Донеччині;

г) Харківщині.

2. За протест проти арештів українських шістдесятників В. Стуса було відраховано з аспірантури Інституту літератури імені Т. Г Шевченка НАНУ:

а) у 1960 р.

б) у 1965 р.

в) у 1955 р.

г) у 1970 р.

3. В. Стуса заарештували і засудили на п'ять років примусових робіт і три роки заслання (які поет відбував у Мордовії та на Колимі):

а) у 1974 р.;

б) у 1969 p.;

в) у 1972 p.;

г) у 1976 р.

4. Прах В. Стуса перепоховано на Байковому кладовищі в Києві:

а) у 1987 p.;

б) у 1985 р.;

в) у 1989 р.;

г) у 1991 р.

5. Вкажіть, хто з відомих українських поетів "благословив" першу публікацію віршів В Стуса:

а) П. Тичина;

б) А. Малишко;

в) М. Рильський;

г) Л. Костенко.

6. Які серед названих збірок В Стуса побачили

світ у 90-ті роки XX ст. в Україні?

а) "Дорога болю";

б) "Під тягарем хреста";

в) "Вікна в позапростір";

г) "Зимові дерева".

7. В. Стус став лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (посмертно):

а) у 1989 р.;

б) у 1991 p.;

в) у 1993 р.;

г) у 1995 р.

8. Укажіть назву літературознавчої розвідки

В. Стуса про П. Тичину:

а) "Відхід Тичини";

б) "Клярнетичний символізм";

в) "Феномен доби, або Сходження на Голгофу слави";

г) "Тичина і його час".

9. У жовтні 1990 р. з листом на захист В. Стуса до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінської угоди звернувся:

а) І. Драч;

б) О. Гончар;

в) А. Сахаров;

г) М. Рильський.

10. У рядках із вірша В. Стуса

Прозаїки, поети, патріоти!

Давно опазурились солов'ї,

Одзьобились на нашій Україні...

виділено:

а) діалектизми;

б) професіоналізми;

в) історизми;

г) неологізми.

Варіанти правильних відповідей. 1) а; 2) б; 3) в; 4) в; 5) б; 6) а; 7) б; 8) в; 9) в; 10) г.

II рівень

Дайте коротку (але змістовну) відповідь на одне із запитань (правильна відповідь — 2 б.).

1. Прокоментуйте слова Василя Стуса:

Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив коло землі...

2. З'ясуйте, в яких вчинках виявилася громадянська мужність Василя Стуса.

3. Знайдіть в уривках з поезій Василя Стуса неологізми, поясніть спосіб їх творення, значення в тексті:

а) Усевитончуваний зойк, крик крику, крику крик. Задосить. Спекайся морок, хоч як до них і звик. Ці груди болю, біль грудей, застрашених страждань — нема їм жодних панацей, все поглинає хлань ("Усевитончуваний зойк...");

 

б) Сосна пливе із ночі і росте,

як полохке вітрило всечекання.

А ти уже — по той бік, ти — за гранню,

де видиво гойдається хистке.

Там — Україна. За межею. Там

("Сосна із ночі випливла, як щогла...").

IІІ рівень

Напишіть твір-роздум на тему "Усім жертвую для тебе, рідний краю!.." (максимальна кількість балів — 5 б.). Загальна кількість балів — 12.

V. Підбиття підсумків уроку. Оголошення результатів навчальних досягнень учнів

Заключне слово вчителя. Завершуючи наш сьогоднішній урок, я хочу сказати, що нам з вами дійсно пощастило жити в часи народовладдя / демократії, у вільній, незалежній Україні, тому що на прикладі Василя Стуса ми побачили, як несправедливо і трагічно складалася доля українців і особливо — великих митців минулого. Однак, не дивлячись на такі тортурні муки, жорстока система не зламала духу поета. Його проникливе слово насичене великою силою й енергією, що знов і знов пробуджує в читачах найшляхетніші поривання й прагнення. Тож поет Василь Стус продовжує жити серед нас...

VI. Домашнє завдання може бути диференційованим: вивчіть напам'ять один із віршів Василя Стуса; напишіть твір-роздум на тему: "Василь Стус і його час"; укладіть бібліографію (5—10 джерел, використовуючи паперові носії інформації, а також "Інтернет"-технології); підготуйте web-сторінку "Василь Стус у спогадах сучасників".

Література

1. Білоус Г. Рокований вересень (Із роздумів про житія і творчість Василя Стуса) // Дивослово. — 2003. — № 3. — С 20—21.

2. Бондаренко А. І., Бондаренко Ю. І. Вивчення творчості Василя Стуса в школі. — Ніжин, 1998. — 253 с.

3. Горболіс Л. Життя як творчість. Будьмо свідками! (Матеріали для усного журналу за книжкою Дмитра Стуса "Василь Стус: життя як творчість") // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2007. — № 3. — С 70—82.

4. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волоши-ної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344 с

5. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000.— 384 с.

6. Пультер С. О., Лісовський А. М. Методика викладання української літератури в середній школі. — Житомир "Полісся", 2000. — 163 с

7. Сверстюк Є. Василь Стус. 15 років. Міра присутності // Дивослово. — 2001. — № 1. — С 54.

8. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. — К.: Проза, 1995. — 254 с

9. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. — К., 2005. — 351 с

10. Чеховська Л. Герметична поезія Василя Стуса // Українська література в загальноосвітній школі. — 2000. — № 3. —С 10.

11. Яременко В. "І я гукну, і син мене почує.. ."//Дніпро. —1990. — № 4. — С 7.



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...