загрузка...


Божук Миколая (Василина)

(1907-1938)

Божук Миколая

Народилася Василина Божук 3 січня 1907 року у мальовничому селі Великий Бичків. Про зміну свого імені говорила: «Я не Миколая, а Василина. Назвалась так тому, що є у нас дві Василини Божуківни, обидві дочки селян, братів Божуків... Тому по батькові Миколі прибрала я собі його ім'я».

Початкову освіту Миколая Божук здобувала в рідному селі, її літературний побратим Юрій Станинець згадує: «Коли одного разу на толочці вчула від сестринниці Василини Божук вірш і дізналася, що є школа, де вчать таких віршів, вона після закінчення народної школи проти волі батьків втікає до Ясіня і доти плаче, поки батько не записує її до горожанської школи». Після горожанки Миколая Божук у 1928 р. закінчила Ужгородську вчительську семінарію.

Будучи студенткою, друкувала вірші у журналах «Пчілка», «Наш рідний край» у коломийській «Жіночій долі» та львівській «Новій хаті». На формування світогляду Миколаї Божук великий вплив мали твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки. Багато видань вона отримувала від В.Ґренджі-Донського.

Юрій Станинець згадує, що Миколая Божук мала з ранніх літ шляхетну душу і чутливе серце. Тоді, коли її ровесниці метою життя вважали особисте щастя, вона плекала в собі крім свого щастя любов до свого народу. «Коли я їй написав, як москвофіли переслі¬дують мене тільки за те, що кінчив українську гімназію, вона ці¬лим серцем співчуває мені і обсипає втіхами, порадами: «Хто терпен, той спасен!»,«... де щира праця, там схід добрий мусить бути..., хто працює, той терпіти мусить».

На новий 1927 р. 19-річна Миколая Божук розмірковує про зміст життя патріотичної молоді.

«Життя - то терниста дорога, через котру мусимо переходити. Є люди, котрим життя, - то байдужість. Они з дня на день переживають і не думають на свої діла, не числяться з тими ділами, які зробили на користь другому, бо їх не мають, бо тільки думають на свої розкоші, як би веселіше день провести... Ми ж не з тих, котрі внішну красу тільки починають і до неї моляться поганськими

словами і думками! Ми ті, що жодних терпінь не бояться і всі неприсмности і прикрусти силуються побороти! Ми находимося в терпіннях, але можемо мати надію, що прийде хвиля, що і для нас зігріє ясне сонце».

На думку Миколаї Божук, де немає страждань, «там не б'ється життя», з неволі людину може вирвати лише праця. Втішала себе думкою: «Засвітить колись і мені доля щастя». А своє щастя вона пов'язувала з щастям народу. «Знаєте, — писала Миколая Божук у листі до Ю. Станинця від 10 квітня 1927 р., - шо мене зробило б щасливою? Бачити добрі овочі своєї праці, щоб та праця була ко¬рисна для других! А потім бути і жити біля такої душі, котрої ціль життя та сама, і так спільними силами працювати і працювати аж до смерти на користь нашого любимого Народа!!!»

У вірші «Прощай, матусю» Миколая Божук розкрила суть учительської праці:

Я буду зорі розсівать.

Найчастіше поетка зверталася до пейзажної та інтимної лірики. У природі вона шукала спокою і розради. Просила сонце, місяць, вітер, бистру Тису, сиву зозулю розвіяти вічну тугу, чорні, сумні думи, віднести у далекі краї лиху долю. Мотиви смутку, печалі не є у ліриці Миколаї Божук домінуючими, переважають оптимістичні настрої, надія на щастя. Вона найчастіше асоціюється з приходом веселої весни, цвітінням садів, співом пташок, ясним сонцем.

У вірші «Ні, не співатиму пісень» Миколая Божук писала:

Ні, не співатиму пісень

Про смуток, сльозоньки ряснії

Віддам я смуток, холод весь

Привітній радості - весні.

У багатьох творах Миколаї Божук звучать заклики присвятити життя рідному краю, жити «на втіху рідній стороні». Звертаючись до милого серцю краю, заявляла:

За тебе в бій готовая!

В надіях вся душа моя.

«Тобі, рідний краю».

Поезія Миколаї Божук зросла на грунті народної пісні, про що свідчить мелодика, ритміка, народно-пісенні образи. Багато її тво¬рів просяться на музику. В.Ґренджа-Донський порівнював лірику Миколаї Божук з пташиним співом, «шумом пливучих вод».

Сучасники поетки згадують, що вона дуже любила квіти - особливо білі троянди і білі лілії. По смерті біля її хати ще довго сиротіли вони, символізуючи красиве і водночас тернисте життя Микопаї Божук, що згоріла так передчасно.

Умови життя і передчасна смерть не дали можливості розвинутися її таланту, але й тим, що залишила по собі, за словами Юрія Станинця, «й так заслужила собі, щоб її ім'я зоріло на закарпатському мистецькому небі між найяскравішими зірками».

Оцінюючи творчий доробок трьох закарпатських поетес - Марійки Підгірянки, Миколаї Божук і Марусі Тисянської, Максим Рильський писав: «Вірші всіх трьох овіяні чистим і світлим подихом народної поезії. І нема тут ніякої стилізації, ніякого формального наслідування. Всі три поетеси виросли на народній пісні, виховані й викохані нею, всі три - сущі дочки народу».



загрузка...
загрузка...

...