загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

ГАННА ЧЕРІНЬ

(нар. 1924)

ГАННА ЧЕРІНЬ

Ганна Черінь народилась 29 квітня 1924 р. в Україні. Писати вірші почала з дитинства. Після закінчення школи вступила до Київського університету, але Друга світова війна перервала навчання. Ганна Черінь опинилась у Німеччині в таборах для «переміщених осіб». У 1949 р. тут вийшла перша збірка її поезій «Крещендо».

У 1950 р. Г.Черінь переселилась до США. 1953 р. закінчила факультет лінгвістики Чиказького університету. 1966 р. здобула другий диплом за спеціальністю «бібліотекар». Очолила при бібліотеці Чиказького університету відділ обміну з закордонними бібліотеками, зібрала тут велику колекцію україністики, намагалась встановити обмін книжками з українськими бібліотеками.

Ганна Черінь — авторка 26 книжок. З них головні: збірки поезій «Чорнозем» (1962), «Вагонетки» (1969), віршований роман «Слова» (1980) та інші.

З 1988 року живе у штаті Флорида (США), де активно працює в місцевому українському осередку ім. Св. Андрія.

Крім віршів і художньої прози, писала вона гумористичні твори та п'єси, а з мандрів по світу, які вона дуже полюбляє, привезла додому багато яскравих вражень, на основі яких написала дві книги художніх нарисів «їдьмо зі мною» (1965) та «їдьмо зі мною знову!» (1990). Коли б наші читачі (насамперед юні) мали змогу прочитати їх, то з розповідей мандрівниці Ганни Черінь та фотоілюстрацій її чоловіка Степана Панківа довідались би чимало цікавого про життя і побут та про культуру інших народів світу. Адже досі не багатьом українцям пощастило відвідати такі далекі куточки нашої планети, як Гаваї, Фіджі, Нова Зеландія, Мехіко, Австралія, Японія, Китай.

Вірші й оповідання Ганни Черінь добре відомі маленьким читачам Америки й інших країн, де живуть українські родини, а ми лише тепер починаємо знайомитися з ними. У різних країнах світу вийшли такі книжки письменниці: «Братик і сестричка» (1960), «Листування» (1966), «Пригоди української книжки» (1972), «Щоденник школярки Мілочки» (1979), «Українська кров» (1982), «Українські діти». У цих дитячих книжечках, пройнятих великою любов'ю авторки до України, є немало чудових оповідань, зокрема й про Тараса Шевченка (як в останній із названих), які теж варто було б перевидати для дітей України.

Ганна Черінь любить дітей, добре знає їх психологію і дбає про виховання у них національної свідомості. Вона часто спілкується зі своїми маленькими читачами, дарує їм книжки, до речі, видані за власний кошт.

2006 року у Києві презентувалася нова книга Ганни Черінь «Дев'яте чудо», до якої ввійшли 5 подорожніх нарисів, один з яких присвячений Україні.

Ганна Черінь (Галина Грибінська) народилася 29 квітня 1924 року в столиці в родині реґента й дяковчителя, що закінчив Духовну семінарі. В обдарованої від природи дівчини рано прокинувся хист до віршування. У шкільні роки вона змережувала власними творами цілі зошити. Вчителі, помітивши небуденний талант у дитини, всіляко підтримували його, плекали й навіть відзначали різними заохочувальними преміями.

Після закінчення середньої школи Галина навчалася на філологічному факультеті Київського університету, поступила в який без вступних екзаменів як відмінниця. Але Друга світова війна перервала навчання.

Важкими були роки під німецької окупацією, але справжня небезпека нависла над письменницею, коли більшовики повернулися в Україну. Ганна розуміла, що їй не уникнути переслідувань і голгофної дороги до Сибіру (це в кращому випадку), бо не приховувала своєї любові до України і патріотичних переконань. До того ж, всі, що перебували під німецькою окупацією, автоматично потрапляли в категорію “зрадників родіни”. Отож, вихід був один: емігрувати за межі батьківщини, як це робили тисячі і тисячі українських патріотів. Дорога на захід була сповненою злигоднів і випробувань. Нелегше виявилося й у Німеччині, де спершу поетеса опинилася, як інші вигнанці, в таборах “ді-пі”, тобто переміщених осіб. Довелося жити в таборових брудних бараках, у холоді й голоді, до того ж постійно перебуваючи під загрозою репатріації.

Так склалося, що саме в цей період почався справжній розквіт таланту Ганни Черінь, і в таборах “ді-пі” народилися її перші професійні вірші. На той час вона не мала ще жодної друкованої збірки, але серед інших поетів користувалася винятковим успіхом. І хоча діпівський період в її житті був одним із найскладніших і найдраматичніших, його можна назвати найбільш продуктивним і натхненним у творчому житті. Про її вірші захоплено відгукнулися такі визначні майстри пера як Улас Самчук, Юрій Шерех, Борис Олександрів, Василь Барка та інші. Ганна Черінь стала в один ряд з такими молодими і перспективними поетами як Андрій Гарасевич, Леонід Полтава, Микола Степаненко, Михайло Ситник, Яр Славутич та інші.

У ті роки вона друкує свої твори у збірниках МУРу, “Літературному зошиті”, в альманахах “Буря в МУРі”, “Арка” та багатьох інших.

Влітку 1949 року у пресі було надруковано повідомлення, що американський Конгрес ухвалив на виїзд до США 200 тисяч діпістів. Це означало кінець поневірянь і невизначеного побуту для тисяч переселенців, тож вони почали гарячково збиратися в дорогу. Виїхала за океан і Ганна Черінь. Ця подія трапилася 1950 року.

Опинившись у США, поетеса спершу влаштувалася санітаркою в дитячій лікарні, куди була потрапила з кровотечею її донька. Це був час великої депресії, знайти працю було непросто, але допомогли письменниці знайомі медсестри.

Трохи згодом Ганна Черінь отримала роботу в університетській книгарні, відвідуючи принагідно курси англійської мови. З перебігом часу її прийняли на навчання в університет, надавши стипендію. Так письменниця змогла довершити розпочату ще в Україні освіту. 1953 року вона отримала диплом маґістра з лінґвістики.

Поети-еміґранти свідомо ховалися під псевдонімами, щоб не наражати на небезпеку своїх батьків і рідних, які опинилися в більшовицькій неволі. Але вибирали вони, як правило, псевдоніми гучні й красиві, як от: Іскра, Яр Славутич, Русальський, Балко, Скеля… Ганна Черінь свідомо зупинилася на “некрасивому” псевдонімі, але так сталося, що він зазвучав справді гучно і сильно.

Ганна Черінь багато уваги присвятила питанням педагогіки і виховання дітей, починаючи з найменшого віку і продовжуючи в середні та зрілі літа. Її твори – це неоціненний скарб як для батьків, так і учителя.

Спершу її вірші для малят і школярів друкувалися в періодиці, а згодом вийшли окремою книжкою «Братик і сестричка», передмову до якої написав Улас Самчук. Але поетеса ніколи особливо не відмежовувала вірші для дорослих і дітей, чим близько стоїть до Павла Тичини. Вона вважає, що діти спроможні зрозуміти все, якщо говорити з ними мовою простою і зрозумілою.

Тут варто звернути увагу на такі поезії як «Тато», пейзажні замальовки, сонети. В інших збірках привертають увагу поезії на дитячу тематику «Квіти», «Мрії», «Весна».

Авторка звертається до дитини з ніжними словами любові, щоб збудити в її серці найніжніші почуття радості, добра і втіхи.

Твій світ без меж, твоя дорога світла –

Ти сміло йди вперед, нікуди не звертай.

Ти – квіточка ще лиш напіврозквітла,

У райдужних очах твоїх – веселий рай…

Кращі вірші поетеси для дітей завжди динамічні, гостросюжетні, емоційно наснажені, а ще мелодійні, ритмічні, що дозволяє їх легко завчити на пам’ять, а ще вони відзначаються глибоким ліризмом, наповнені різноманітними знаннями пізнавального характеру.  Відчувається, що авторка тонко розуміє дитячу душу, вміє повести з наймолодшими читачами розмову зацікавлену й корисну, показати дитині ту стежку, що веде до добра і любові, навчає як у світі жити так, щоб усім приносити радість і не задавати болю ні метелику, ні дереву, ні рідним і близьким людям.

Дитячі вірші поетеси невіддільні від національних проблем, іншими словами кажучи, вона прагне виховати своїм словом дітей свідомих, залюблених у рідну Вітчизну, мову і народ. Однак при цьому уникає голої дидактики, спрощених повчань, нудної риторики.

Ганна Черінь – чудовий оповідач і більшість її творів для дітей розгорнуті, вони містять якісь пригоди, щоб учитель міг проявити свої професійні навики. Є в неї оповіді з елементами казки, є основані на життєвій правді, але всі вони розраховані на дитяче сприйняття. Ганна Черінь також чудовий педагог і це зрозуміло, бо якби у неї не було задатків учителя, вона ніколи не змогла б створити повноцінні, повновартісні твори для школярів.

У творчості поетеси вчитель знайде чимало віршових і прозових творів, що спроможні зацікавити школярів у середніх класах, знайомство з якими стане для них винятково корисним і потрібним. Учителеві літератури можна запропонувати такі збірки як «Зелень моря», «Вагонетки», «Небесні вірші», «Травневі мрії», окремі вірші із збірки «Квіти добра і зла», фрагменти з роману у віршах «Слова» (який, до речі, видержав два видання, в тому числі і в Україні).

Подією у літературному житті став вихід прозових гуморесок Ганни Черінь, зібраних у збірці «Хитра макітра». Діапазон комічного тут надзвичайно широкий: від м’якої іронії, жартівливого натяку до вбивчої сатири. Письменниця висміює все негативне і потворне як у суспільному, так і особистому житті людини.

Письмо письменниці – традиційне, без претензійних новацій та викрутасів. Але неможливо не помітити найсуттєвішого: у більшості творів є велика пожива для роздумів. Навіть у камерних, адресованих найближчим друзям і літераторам творах, є штрихи з яких можна вибудувати досить повну картину життя в діаспорі. Америка відкривається перед нами як сувора, вимоглива до кожного країна, де непросто жити, де в кожного є свої проблеми, що їх нелегко позбутися, що там – зовсім не той рай, який вибудували ми в своїй уяві, особливо молодь...

За роки незалежності в Україні вийшла друком ще одна книга письменниці під дещо незвичною і несподівано-довгою назвою «Їх Величність Граф Оман. Стрики-брики. Зібрала Ганна Черінь».

Поетична творчість Ганни Черінь – це вдячний матеріал для вчителя-словесника, що прагне прищепити дітям любов до прекрасного, навчити їх любити і відчувати красу рідного слова, його незглибиму велич.

Найбільш яскраво й повно поетеса проявила себе в поезії. Її творче становлення почалося з ліричних віршів і сьогодні, на схилі віку, вона не зраджує своїй першій любові. Незмінно час від часу виходять друком її нові поезії.

Свою першу збірку із символічною назвою “Крещендо” вона видала друком 1949 року в так званих таборах переселенців ді-пі. На той час авторці виповнилося 25 років. Зовні ця збірка мало приваблювала, бо була набрана на сірому папері невеликого формату, але зміст її вражав і зачаровував.

Особливим майстром показала себе поетеса в жанрі інтимної лірики.

Прийде любов – і переможе розум.

Тоді бездумно-гарне щось і світле

Впаде, немов весняні перші грози,

На серце юне, тільки що розквітле.

(“Любов”)

Здавалося б, сказати щось нове в ліриці після Олександра Олеся і Володимира Сосюри неможливо, але сфера мистецтва з тих, де талант легко знаходить неповторну стежку. Поетеса підкуповувала щирістю почуттів, умінням висловлюватися просто і ясно й в той же час глибоко. Авторка не лише вслухається у звуки природи, а й милується її барвами, вміло добираючи кольори для передачі повнокровних картин. Це дало підставу Василеві Барці назвати поетесу “синьою птицею з голубими руками”.

До кращих рис творчого стилю Ганни Черінь, що повною мірою проявилися в дебютній збірці, слід віднести уміння висловлюватись стисло і точно, вагомо і зримо, демонструючи неабияку автономію мистецького слова.

Поетеса одразу ж засвідчила тяжіння до письма прозорого і ясного, відкинула раз і назавжди деструкції модерністів, спрямовані на гру з словом, демонстрацію зовнішнього блиску і дешевого ефекту. Згодом ця творча позиція поетеси ще чіткіше проявилася у другій – більш зрілій  і мистецьки цільнішій збірці – “Чорнозем”, що вийшла у світ лише через довгих тринадцять років.

Тематичний діапазон цієї збірки дуже різноманітний, багатошаровий, але в центрі кожного розділу неодмінно виступає символ рідної землі, втілений у вагоме слово “чорнозем”. Бо кожен з емігрантів, опинившись на чужині… “в серці ніс отой чорнозем, частинку рідної землі…”

Чи є магічніша сила од рідного чорнозему, що пахне людині й за морями-океанами, не дає їй зміліти душею, додає сили і снаги. Чорнозем гоїть рани, допомагає перебороти зневіру й відчай.

У третій збірці “Травневі мрії” (1970) лірична героїня постає як мрійниця. Але не та наївна і недалека, а збагачена життєвим досвідом людина. Ця збірка залишає в душі почуття світле і чисте, сповнене натхненними пориваннями і потребою зробити життя кращим і яскравішим. Більшість віршів афористичні, вони легко западають в пам’ять:

Не відвертайсь, не зв’язуй серце в клунок,

Підстав щоку, як вчить Письмо святе,

І часом ти дістанеш поцілунок

Від ворога коханого за те.

Слово поетеси автономне і містке, відчувається зріла майстерність кожного вірша і навіть строфи. “Ця лірика освіжає душу, як вода із животворного джерела, – писав С. Волинець. – Вона дає насолоду. Ці вірші зворушують серце і пестять уяву, бо ж в них так багато серця і жива, творча, поетична уява”.

Збірка засвідчила також, що поетеса тяжіє не лише до сільської, милої серцю, тематики, а й мотивів урбанізму. В “Травневих мріях” дивним чином переплелися пахощі чебрецю й рути з подихом великого цивілізованого міста.

Кращі поезії виповнені драматизмом настроїв, потужною внутрішньою напругою, вони м’язисті, поетично піднесені, і в більшості мають конкретно-реалістичну спрямованість, як от “Чужинцеві”, “Капітан”, “Сад”. Можна закинути поетесі деяку прозаїчність письма, але не слід забувати, що від надміру любові та ніжності їй хочеться опоетизувати усі реалії життя, оспівати такі речі, які мало надаються для цього. В цьому самобутність поетки.

Деякі вірші позначені тонким гумором, іскрометною іронічністю, яка згодом так яскраво проявиться в творчості Ганни Черінь. Збірка багата на асоціативні порівняння. Вона немов оповита легким чаром весняного серпанку, що навіює тугу за чимось далеким і недосяжним. Вона підтвердила сталу репутацію поетеси як однієї з наймелодійніших в українській діаспорі.

Четверта збірка поезії “Вагонетки” побачила світ 1969 року. Народилася вона протягом дуже короткого часу, як вибух поетичного натхнення, поетичний марафон, здійснений у поїзді “Чікаго-Нью-Йорк” і назад. Складається збірка з п’яти десятків віршів різної тематики і жанрового спрямування.

“Це не ті вагонетки, що ними вивозять вугіль із шахт; так названа ця група віршів, що були написані у вагоні поїзду під час моєї подорожі на літературно-мистецький ярмарок весною 1969 року, – пише у передмові Ганна Черінь. –Якщо б я поставила дату під кожним віршем, то вийшло б, що всі вони написані протягом чотирьох днів…

Ніколи я за один раз стільки віршів не написала, мабуть, ніколи більше не напишу. 50 віршів – це пересічна продукція за рік, а то й за два”.

Тематика збірки дуже строката, бо почуття натхнення спонтанне та неконтрольоване. Вірші ліричні переплітаються з сатиричними, а серйозна тематика ніби зрівноважується віршами для найменших читачів.

Мелодійні, хвилюючі і музичні вірші поетеси чарують, і навіть сьогодні, з перебігом кількох десятиліть, сприймаються так, як сприймалися в день свого народження – як вулканний вибух любові, щастя, творчого піднесення.

1973 рік позначений для Ганни Черінь виходом п’ятої збірки “Небесні вірші”. У передмові до неї авторка зазначала: “Ця збірка подібна до “Вагонеток” – і, разом з тим, відмінна. Вона, можливо, також рекорд, якщо не часом, то темою. Названа “небесними віршами”, бо всі поезії в ній навіяні думками про небо, зорі, космос і взаємовплив між ними й людиною”.

Твори у книзі згруповані тематично – філософські, громадсько-політичні, побутові та інтимні вірші. Іншими словами кажучи, авторка висвітлює той широкий спектр проблем, якими живе сучасна людина. Але чи не найбільш яскраво і повно розкрився творчий хист поетеси у змалюванні хмарних пейзажів. Хмари для неї – своєрідний символ, алегоричне дзеркало, у якому відбиваються душа людини і наслідки її вчинків. Ганна Черінь описує різні типи хмар, захоплюючись їх відтінками і широким спектром кольорів. Вражають глибокі і несподівані метафори “хмарні квіти”, “ хмар шовкова одежа”, “дим хмар”, або ж самобутні неологізми –  небопрапор, неботруси, ніжнохмарна, люболотоси, хмаровиння, вилюблюються в хмарах…

Завершується збірка поемою “Добро і зло”, що сприймається як преамбула до великої епічної поеми “Слова”, головної книги життя поетеси. Тут домінують філософські роздуми про природу добра і зла, як двох полюсів земного життя.

Етапною стала для Ганни Черінь збірка “Зелень моря”, в яку ввійшли поезії, написані 1975-1980 років. Краса моря вабить і зачаровує авторку, наповнює її серце жагою любові до життя і творчості. Як справжній митець вона страждає від неможливості перелити у слово усі мінливі нюанси краси і глибинні відчуття, що переповнюють душу.

Більшість змальованих нею картин зачаровує оригінальністю, виразною, яскравою  кольористичністю, афористичною точністю рядків. Поетеса вміло послуговується звукописом й алітерацією, звуконаслідуванням і магічним проникненням у таємниці окремих звуків.

“Зелений колір – це колір щастя” – наголошує авторка і тому вся збірка пронизана почуттям світлого і радісного сприйняття земного життя.

Ганна Черінь – поетка своєрідна, із своїм образним баченням світу, вона виступає як мислитель у поезії. Витоки її поезії слід шукати у класичній спадщині, але написані вони на рівні нової доби, співвідносні духові нашого часу.

Ще кілька нових граней таланту поетеси відкриває збірка “Квіти добра і зла” (1991). У передмові до неї авторка зазначає: “Поезія – мій головний і улюблений жанр. І що ж? Остання книжка поезій позначена 1981 роком. 10 літ минуло з того часу! Отже в збірці “Квіти добра і зла” поселилися вірші останніх десяти літ – але не тільки: як з дат і настроїв та змісту, тут є “старі” поезії, які з певних причин не ввійшли в попередні збірки…”

Поезія Ганни Черінь глибоко релігійна, побудована на принципах християнської моралі. Цим вона відрізняється від поезії Ш. Бодлера, проти програмних принципів якого вона виступає.

Чимало віршів збірки позначені глибокою філософічністю, умиротворено-мудрим спогляданням плинності життя, і разом з тим гірким болем від неможливості осягнути Господній задум.

Віховою стала для поетеси збірка “Держава”, видана у тернопільському видавництві “Лілея” 1996 року. Основу збірки склали вірші, написані в останні кілька років і деякі “розгублені” твори, як це зазначено в примітках. Композиція збірки добре продумана і гармонійна. Складають її три розділи-цикли: “Сонце, квіти й люди”, “Держава” та “З аргентинських віршів”. Але все у книзі  пов’язане з становленням нашої молодої держави, зводиться до її проблем та утвердження у світовому співтоваристві.

У поняття держави поетеса вкладає не тільки сталі географічні кордони, сильну економіку і високий міжнародний імідж, а й такий критерій як людське щастя. Саме тому в структурі цієї збірки так багато віршів, що відбивають внутрішній світ людини, велич навколишньої природи і прагнення щастя.

У цій книзі все зводиться до людини і все пропущено крізь призму гарячого людського серця. Адже держава створена для нас, а не навпаки. Як завжди, вдаються авторці пейзажні замальовки, освітлені внутрішньою красою людини.

До 80-ти річного ювілею письменниці київське видавництво „Юніверс” видало томик поезій „Вибрана лірика”, де зібрані кращі ліричні твори поетеси.

Чільне місце у творчості Ганни Черінь займають також літературознавчі дослідження, зібрані у книзі з промовистою назвою „Перо жар-птиці”, подорожні нотатки чи травелоги, як називає їх сама письменниця, тож обминути їх учитель аж ніяк не може. На сьогодні вийшли друком чотири томи мандрівної прози: «Їдьте зі мною!», «Їдьте зі мною знов!», «Мандри» та «Навколо світу». Перша книга з цієї серії побачила у світ ще 1965 року, після того як письменниця отримала змогу побачити інші країни. Тут вона розповідає про свої враження від Канади і США, колоритно і образно описує міста Нью-Орлінс, Стокгольм, Макіно-Сіті, такі колоритні місцевості як острів Макіно, озеро Мичиган та інші.

Подорожна проза письменниці – це не просто гола констатація побаченого чи почутого, це майстерна оповідь з яскравими образами й неповторними пейзажами, що вражають уяву своє живописністю. Розповідь, як правило, захоплююча, вона тримає читача в полоні від першої і до останньої сторінки. Задум письменниці простий – розповісти якомога детальніше про побачену країну та її народ, уникнувши при тому голих фактів і перших візуальних вражень. Вона намагається збагнути ментальність того чи іншого народу, якомога повніше виповісти його душу, зрозуміти красу й силу народних звичаїв, вірувань і переконань.

Заради читача Ганна Черінь намагається все побачити і про все довідатися, вона нехтує відпочинком і спокоєм, знаходить такі місця, у які звичайних туристів не пускають. Здається, ніщо не проходить повз її пильний погляд, її око, як об’єктив телекамери фіксує усе значуще і цікаве.

Другий том травелогів «Їдьмо зі мною знов!» вийшов друком тільки через два з половиною десятки років після першого, у передмові до нього авторка пояснювала: «Як бачите, 25 літ минуло з того часу, чверть століття. Але в цей час я не спала ні фізично, ні розумово. Навпаки, подорожувала ще більше й ширше й писала травелоги більші й, думаю, цікавіші. Половину з цих творів даю в цій, а друга частина чекатиме свою чергу… Може мої наміри не знайдуть співчуття та вдячності читачів, але вірте мені – я брала Вас у подорож з собою, на все дивилась Вашими очима, збирала новини й інформації для Вас, часто жертвуючи комфортом і наражаючись на прикрі ситуації…»

Географія подорожей у другій книзі значно розширилась і читач отримує змогу поглянути очима письменниці на Гаваї та Францію, Італію і Англію, Бразилію та Мексику, Японію і Гонконг, Скандінавію і Перу та багато інших країн неосяжного світу.

Для вчителя літератури мандрівна проза Ганни Черінь – щаслива нагода повести мову про неосяжність і красу світу, вабливість мандрів і природне бажання кожної людини якомога більше побачити і почути. Але в жодному разі він не повинен обминути образності письменниці, краси мови, глибини думок й оригінальних спостережень.

Пізнавальне значення травелогів важко переоцінити, адже перед внутрішнім зором читача розкривається увесь світ. Це особливо стосується третьої і четвертої книг «Мандри» (1994) та «Навколо світу» (1996).



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...