загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

АНДРІЙ ГОЛОВКО

(1897 — 1972)

АНДРІЙ ГОЛОВКО

«Чарівник слова...»

Олесь Гончар

Прочитаєш, почуєш чи й так спаде на пам'ять ім'я Андрія Головка — і в уяві одразу вималюється смарагдовий полтавський степ з Великим шляхом, селами понад Пслом і вітряками в гарячому пшеничному мареві. І вчувається, як на світанку загримотить месницький бій у Михнівці, й упаде на столочене зело хлопчик у драному картузику — Пилипко, що в нього очі, «наче волошки в житі». А то уявиться ще Оксана в червоній хустинці, що повертається з поля зі своєю великою таємницею в сполоханому серденяті. А від Ганівки тим часом немовби простує Давид Мотузка, і ліс йому з-поза Псла посилає спомин про партизанські будні за денікінщини... Таку магію має оте ім'я ;— Андрій Головко.

Окресляться в пам'яті згадані образи, і, мов пісня з далеких літ дитячих, обізветься бджолиним гомоном степ, зашумить тихенько стиглими колосками: ш... ш... З цього степу і прийшов у літературу Головко, обвіяний пахощами рідних просторів і м'ятних левад, перехрещених шляхами-дорогами на Полтаву, Лубни, Кременчук, Кобеляки, Лохвицю, помережаних стрічками лагідних річок — Псла, Ворскли, Сули... Важко назвати іншого письменника (а краще сказати, поета), котрий би так щиро був відданий рідному краєві, так глибоко вчарований у його красу!

Казав якось Павлові Усенкові: «Люди їдуть у Варшаву, Париж, Вашінгтон, а в мене все навколо Полтавщини крутиться.;.» Ці слова Головко вимовляв з неприхованою радістю, ніби аж пишався з того, що для нього немає нічого кращого за рідне Припсілля. Цю рису в ньому, до речі, відзначали й друзі-письменники. Василь Минко зателефонував якось додому. «Нема, — кажуть, — поїхав у Миргород...» Сава Голованівський зустрів у машині (Головко сам її й водив) і питає: «Куди це ви?» — «Та поїду на Полтавщину», — була відповідь. І Дмитро Бедзик засвідчував: «Щоліта його машину можна зустріти на шляхах Полтавщини».

Андрій Васильович Головко народився у селі Юрки (те-; пер у складі села Хорішки Козельщинського району) в селянській сім'ї. У 1908 році батько віддав його до Кременчуцького реального училища, де він пробув до 1914 року.. Під час навчання Андрій увійшов до нелегальної «Юнацької спілки» і взяв участь у створенні рукописного журналу «Рідне слово». У Кременчуці він почав писати вірші. Дружні поради давав йому юрківський поет Володимир Старицький, що розкрив чари Шевченкового слова, красу рідної мови. Цей маловідомий поет помер ще до революції.

1915 року А. Головко закінчив Чугуївське військове училище прапорщиків і відправлений на фронт. У 1917 році був обраний до солдатського комітету, який відіслав його в Україну. Андрій Васильович живе в Кременчуцькому повіті, у селі Троянівці та хуторі Стінка, починає виступати в кременчуцькій газеті «Нове життя». 1919 року в Кременчуці виходить збірка віршів «Самодвіти». Тоді ж мала вийти ще одна книжечка — «Бризки смарагдові», але за денікінщини рукопис загинув у друкарні. Одночасно молодий письменник пробує себе і в прозі. У лютому — квітні 1919 року кременчуцька газета «Маяк» друкує повість «У дикому танку».

4 1920 року А. Головко служить у Червоній Армії, бере участь у боях під Перекопом, потім у Харкові читає лекції в школі червоних старшин. Наприкінці 1921 повертається до вчительської праці в Троянівці і до літературних занять, повністю віддавшись прозі. Пізніше Павло Усенко згадував про Головкову Троянівку (Трояни): «Це звідси, з цих країв, перейшли в книги письменника, в його чудові твори, образи людей тутешніх, мова їх, пісні, природа краю милого...» Це так: на Кременчуччині у вирі народного життя Андрій Головко відчув глибінь романтики, красу думок пасинків степу про світлі обшири майбутнього, які, на жаль, не справдились і були розстріляні в добу сталінщини.

1923 року А. Головко переїхав у містечко Білики, поблизу Кобеляк, там учителює, займається громадською роботою, посилає свої твори в полтавську молодіжну газету «Червоний юнак». 13 червня 1923 року газета надрукувала портрет-малюнок «секретаря Білоцерківського осередку комсомолу» Головка. В цей час він разом з іншими молодими літераторами: Г. Епіком, І. Шевченком, П. Усенком, І. Микитенком, — бере участь у створенні нових, в дусі того часу, пісень. За форму бралися відомі народні пісні, а зміст придумували новий. Одна така пісня А. Головка на мотив «Ой ти дівчино зарученая» була надрукована в «Червоному юнаку» 30 червня 1923 року. Героїня пісні сумує, що «не повернувся миленький з бою», він

Волю обнявши, кров'ю оббризкав

її та й згинув, як в полі іскра...

У пісні відчувається мотив ранніх революційних оповідань Головка, над якими, власне, він і працював у той же час..

На початку 1923 року полтавський журнал «Новими стежками» повідомляв, що видавництво «Червоний юнак» незабаром випускає книжки Головка «Із банди в комсомол», і «Селянська дівчина». Чи вийшла перша, невідомо, а щодо другої, то це «Дівчина з шляху», котра справді була видана того року в Полтаві. В кінці твору надруковано помітку: «Село Білики, 1923». Так з'явилася перша прозова книжка письменника.

І в пізніші роки А. Головко не поривав зв'язків з Полтавщиною, хоча жив уже в Харкові, потім у Києві. У Соро-чинцях він вивчав події селянського повстання 1905 року, звідти поїхав у Диканьку, найняв на околиці села кімнату і почав обдумувати роман. Це було влітку. За Диканькою, в пахучих житах, під спів жайворонків і перепелів, розкинувши піджак на межі, писав він перші сторінки роману «Мати». Про це розповідала учителька із Полтави Галина Штепенко, його тогочасна дружина. На маленькі квадратні аркушики лягали рядочки відомого твору, що пізніше розгорнувся у велике полотно про українське село буремних літ першої чверті XX століття.

На полтавській землі виростав і Артем Гармаш, герой однойменного роману Головка. Письменник Дмитро Косарик згадував: «їдемо кварталами сьогоднішнього Кременчу-ка-Славгорода, і автор «Артема Гармаша» і «Матері» показує мені колишні казарми і квартали, де відбувались події його класичних романів».

Любов письменника до рідної землі органічно поєднувалася з любов'ю до рідної мови, «до виразного, соковитого, мальовничого і разом з тим простого, ясного, скромного слова» (М. Рильський). У мові Головка — прозорінь Псла, сяйво чистого полтавського неба, що вночі висіває на степи золотий пилок, і запах хліба з селянської печі. Самоцвітами пересипана мова творів Андрія Головка.

За словами академіка М. Жулинського, «Головко відтворив настрої, переживання, мрії, сподівання трудящих мас, розкрив глибину народного світосприйняття драматичної долі революції і соціалізму».

Крім прози і віршів, Андрій Головко писав п'єси: «В червоних шумах» (1924), «Райське яблуко» (1946), кіносценарії до фільмів «Митько Лелюк» (1937) і «Літа молодії» (1940). Твори письменника перекладались на багато мов, у тому числі за кордоном. Від 1979 року існує премія імені Головка, котра присуджується за кращі прозові твори року.

...Прийде на пам'ять ім'я Андрія Головка — і вже в уяві стелеться зелений килим пахучого степу в Посуллі, і виходить із квітучої гречки Оксана зі своєю таємницею, а Пилипко, що «в нього очі, наче волошки в житі», мчить у ніч, щоб над ранок привести в Михнівку народних месників... Як бентежать ці хвилюючі образи! Віє в душу романтикою далеких літ, коли люди сподівались завоювати щастя, і завмирає серце в солодко-гіркій млості від спогаду і від нездійсненних людських мрій.

Народився Андрій Васильович Головко 3 грудня 1887р. в с. Юрки на Полтавщині в заможній селянській родині.

У 1905 — 1908 рр. навчався у сільській школі, спробував сам складати вірші (російською мовою). Навчаючись у Кременчуцькому реальному училищі (1908 — 1914), мріяв про власну літературну працю. У 1912р. під впливом «Кобзаря» почав писати вірші українською мовою.

Коли навчання вже фактично було закінчено і за родинним рішенням Головко мав скінчити ще один, додатковий, клас, який давав право на вчительську роботу, його несподівано виключили з училища за участь в таємному товаристві «Юнацька спілка» та за писання віршів українською мовою, вміщуваних у рукописному учнівському журналі «Рідна мова». Жив якийсь час на хуторі Поділ, куди переїхали батьки. Тоді ж спробував писати прозу (автобіографічна повість «З-за хмари»). Під час імперіалістичної війни вступає до Чугуївського училища прапорщиків, і після проходження короткого курсу навчання навесні 1915-го потрапляє на фронт. Брав участь у боях під Рава-Руською, дістав поранення.

Після 1917-го працює в школі, волосним інструктором з позашкільної освіти. У січні 1919р. в Кременчуцькому видавництві «Маяк» вийшла поетична збірка Головка «Самоцвіти» (17 віршів). Працюючи в місцевій кременчуцькій газеті, він друкує у ній в перші місяці 1919р. кілька уривків з розпочатої повісті «У дикому танку. (З часів німецької окупації)», але цей твір лишився незавершеним.

Літо й осінь 1919р Головко живе разом з донькою і дружиною на далеких хуторах Стінка і Ляхівці. У червні 1920р. записується добровольцем у Червону Армію. Служить начальником кінної розвідки гаубичного артдивізіону об'єднаної дивізії курсантів, яка певний час діяла разом з Першою кінною армією Будьонного.

Січень-квітень 1921p. — служба в харківській Школі червоних старшин, де він викладав політекономію.

У 1922p., демобілізувавшись, повністю перейшов на літературну роботу. З 1923-го — член Спілки селянських письменників «Плуг». Перший його завершений прозовий твір — шкіц «Момент» (опублікований під назвою «Рафінована проституція»: Шляхи мистецтва. — 1921. — № 2). Наступні твори — шкіці «Діти Землі і Сонця» (1922), повісті «Можу» (1922) і «Червоний роман» (1923). 1924р. — оповідання «Крученим шляхом», де майже повністю збережено сюжет «Червоного роману» (для видання творів у двох томах (1957) автор здійснив нову редакцію повісті).

Загальне визнання і популярність здобув Головко дитячими оповіданнями та повістями про сільську молодь. Оповідання «Дівчинка з шляху» (1922), «Товариші» (1923), «Пилипко» (1923) склали першу прозову збірку А. Головка «Дівчинка з шляху», що вийшла у Харкові 1925p.

Найбільший успіх серед тогочасних творів А. Головка випав на долю оповідань «Пилипко» і «Червона хустина» (друга редакція 1957р.), які були опубліковані 1924р. і стали хрестоматійними.

З’являються також повісті «Зелені серцем» (1924) та «Пасинки степу» (1925).

1926р. видано збірку оповідань і повістей «Можу» (в цей час Головко уже переїхав до Харкова).

Восени 1926-го письменник готувався до «запису тексту» завершеного на той час в творчій уяві роману «Бур'ян». Вже в кінці 1927р. на республіканському конкурсі до 10-річчя Жовтня книга була удостоєна ювілейної премії. З'явилися переклади російською, білоруською, а пізніше — німецькою, угорською, польською та чеською мовами.

На 1927p. в уяві письменника складається новий твір, спочатку як роман «Три сини» (після 1931p. — трилогія «Три брати»). У 1932p. з’явився твір «Мати» (як пролог до роману «Три брати»),а в 1935p. опублікована його нова (основна) редакція. Починаючи з зими 1934p. письменник працює над другою книгою трилогії — романом «Артем Гармаш», у періодиці друкується кілька фрагментів з перших розділів.

Спробував А. Головко свої сили також в кіно. Написав кіноповість «Скиба Іван» (1934) і на замовлення Одеської та Київської кіностудій два кіносценарії — «Митько Лелюк» (1936 — 1937) та «Літа молодії» (1940).

Під час війни був спочатку військовим кореспондентом авіаційної дивізійної газети, потім — кореспондентом газети ЦК КП(б)У «Комуніст» («Радянська Україна»), а з липня 1943р. працював у фронтовій газеті «За честь Батьківщини». З-поміж творів воєнного періоду виділяється оповідання «Дружба», яке вийшло окремою книжечкою в Уфі 1942р.

1942р. в Уфі вийшла збірка нарисів «Бойові епізоди» (твори «Бойовий екіпаж», «Капітан Чайка», «Снайпер Максим Бриксін» та ін., вміщувані раніше у фронтових газетах).

З кінця 40-х років основною роботою А. Головка стала праця над «Артемом Гармашем». Роман у нинішньому його вигляді складається з трьох книг (частин). Перша з них вийшла друком у 1951р. (із змінами і доповненнями — в 1954р.); друга — в 1960р. (кількома розділами доповнена 1962р.); у трьох книгах роман опублікований 1971р. (з доповненням — в 1972р.). Письменник розпочав також четверту книгу роману, обмірковував сюжетні ходи п'ятої книги. Та їм уже не судилося побачити світ.

5 грудня 1972р. А. В. Головко помер.

Спілка письменників України встановила щорічну літературну премію імені Андрія Головка за кращий роман року. Іменем письменника названі бібліотеки, школи, вулиці, колгосп на його батьківщині.



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...