загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Коротич Віталій Олексійович

(1936)

Коротич Віталій Олексійович

АВТОБІОГРАФІЯ

письменник, головний редактор журналу «Огонёк» (1986-1991)

Народився я у 1936 році у Києві. Саме там я закінчив школу з медаллю та інститут з відзнакою. Оскільки школа була англійською, а інститут суто медичним, надалі я робив всупереч одержаній освіті, зайнявшись літературою після шести років медичної практики. А нова професія не передбачала ні базисних знань, одержуваних у середній школі, ні знання про внутрішній устрій людини, отримані мною пізніше. Відпахавши своє у медицині, встигнувши закінчити там розумну аспірантуру, я впав у віршування. Мені пощастило: за перші роки (в 1961 році в мене вийшла книжка і тоді ж мене зарахували у Спілку письменників) вірші мої з української, якою я складав їх, перевели на багато інших мов, Назим Хікмет написав дві статті про мене в "ЛГ", Підгорний мене вилаяв - загалом, був весь набір для слави, в 1966 мене іще й було обрано в правління СП СРСР і тоді ж - в секретарі СП України. Але я сказав, і написав щось не те, і у 1969 році мене вигнали спочатку із секретарів, але на наступному з'їзді письменників – і з правління СП СРСР. Повернувся туди я - не відразу, та й не рвався повертатися. Близько десяти років я був вільним художником, у цей час закінчив інститут іноземних мов у Києві, книжки мої продовжували виходити різними іншими мовами. До моїх українських книг додалися три, в оригіналі написані російською. Узагалі-то, на сьогодні книжки вже виходили (те що в мене є) на шістнадцяти різних наріччях, а книжок я написав понад двадцять. Мене за кордоном обирали у всякі професори, часто запрошували викладати у зарубіжних країнах, проте далеко й надовго мене рідко пускали, хоч все-таки я виїжджав кілька разів – в США, Канаду, інші країни. У 1978 року мене раптом перестали поливати, і я став редактором чесного київського журналу "Всесвит" (аналог "Іноземної літератури"). Багато перекладав. Отримав Держпремію України, і Держпремію СРСР, і навіть скількись інших премій. Знову став секретарем правління СП СРСР, потім М.С. Горбачов раптом витягнув мене на "Огонек". Там було все гаразд, 1989 року мене навіть визнали Кращим редактором світу й у ООН вручили з цього приводу велику мідну дошку. Але, коли я побачив, що все йде не туди, куди мріялося, прийняв запрошення спочатку Нью-йоркського, Колумбійського, та потім і Бостонського університету і викладав там близько восьми років. Виїжджав в той же час викладати (з курсами своїх лекцій) до Австралії, Канади та інших місцевостей. До своїх українських і російських книг додав одну, з туги написану мною англійською, і протис її як навчального посібника для студентів у Бостоні. Повернувся і тихенько сиджу під корчем.



загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...