загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ЧАРІВНІ КАЗКИ

ПРО ЖАР-ПТИЦЮ ТА ВОВКА

Було в одного царя три сини — два розумні, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. От цар їм і каже:

— Вибирайте собі коней з табунів, яких завгодно (а у його багато було, звісно, — цар), і їдьте, куди хочете.

От пригнали ті табуни; почали вони вибирати.

Обидва старші вибрали коней щонайлучших, а менший, дурень, узяв найпоганішого коня. От, зібравшись зовсім, виїхали вони усі три однією дорогою. От їдуть та їдуть — усе одна тільки дорога. Коли дивляться далі — стоять три стовпи і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано; от вони і під'їхали прочитати. От і читають на однім: «Хто поїде дорогою цією, той сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з'їсть».

От поїхали вони далі: старший — по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший — по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, — по тій, що вовк коня з'їсть.

Тільки що менший проїхав, іде Вовк назустріч йому і каже:

— Злізай з коня, я його з'їм!

От дурень — нічого робити — узяв сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його той самий Вовк.

— Сідай, — каже, — на мене і кажи, куди тебе везти. А дурень йому в отвіт:

— Вези куди сам знаєш!

От привіз його Вовк у великий ліс, а в тім лісі посеред його стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птах такий, аж сяє. От дурень як уздрів його та й каже Вовкові:

— Як би мені вкрасти цю птицю?

— Йди, — каже йому Вовк, — та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку.

Пішов дурень, зліз на стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку — коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птаха, та до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів, — каже він їм, — птаха вкрасти.

А сторожі й кажуть йому:

— Це не простий птах, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.

Пішов від них дурень, а Вовк і питає його:

— Де ж птах, що ти хотів украсти?

— Нема! — каже дурень.

Розповів йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.

— Сідай же,— каже Вовк,— швидше та поїдемо.

Сів дурень на Вовка і поїхали. їхали, їхали — от Вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам'яні стайні, а в стайнях іржуть коні. От Вовк і каже дурневі:

— Іди ж в оцю стайню та бери першого коня, та не за вузду, а за гриву.

Пішов дурень у стайню та й забув знову, що йому наказував Вовк, бере коня за вузду, а удила тільки — брязь-брязь...

Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів украсти коня.

— Е, привези нам баришню, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.

З тим і пішов дурень від них. Прийшов до Вовка, а він його і питає:

— Де ж кінь?

— Нема! — та й розказав йому, як було і чого вимагали від його сторожі.

— Сідай же швидше та поїдемо, — каже Вовк.

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горі ходить баришня з дівчиною своєю, значить, слугою.

— Іди ж, — каже йому Вовк, — до тієї баришні та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.

Пішов дурень до баришні та й просить її:

— Пошліть, баришне, по воду: дуже пити хочеться.

Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.

От візьми та пошли дівку по воду.

Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до Вовка, сів на нього і полетів, як птиця, навтіки. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, Вовк став та й каже йому:

— Я ж перекинусь баришнею, а ти мене відведи і віддай, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.

Так і зробили. Вовк перекинувсь баришнею; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.

Потім посадив на коня баришню, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту баришню, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш Вовк гарно та й каже їм:

— Випустіть мене трохи погуляти.

Вони й випустили його, та тільки-но випустили — він зараз і перекинувсь Вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:

— Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, — а то брати уб'ють тебе.

Дурень так і зробив, як казав Вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв баришню та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а баришня й просить його:

— Не засни ж, будь ласкав, а то брати уб'ють тебе й мене...

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже спить. Давай вона його будить: будила-будила — ніяк не розбудить. От під'їхали туди ж і ті парубки.

— Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай уб'ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: вбили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли й поїхали. Незабаром прибіга й Вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з його кров. От він зараз гадюку вбив, а сороці й каже:

— Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб'ю.

— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив'язав їй до одної ноги, другу до другої та й пустив її. На другий день прилітає вона до його в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі — живущою — оживив.

— Та й довго ж як я спав, — каже дурень.

— Якби не я, заснув би ти навіки, — обізвався Вовк. —

Сідай швидше та й поїдемо, а то старший брат обвінчається з баришнею.

Сів дурень на Вовка, і поїхали.

Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед ґанком коляска, а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до його, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, так і пурхнула до його: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече.

Коли це виходить і баришня та з його братом, така заплакана, — їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до його так і кинулась.

— Ось хто мене вкрав, — каже, — за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться.

Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:

— Роби з братами, що хочеш...

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з баришнею, братів простив, а Вовкові зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в'язка.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...