загрузка...
Loading...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

КАЗКИ ПРО ТВАРИН

ЗИМІВЛЯ ЗВІРІВ

В одного ледачого й злого хазяїна був Віл. Роботящий Віл був. Багато роботи всякої робив, — а Вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.

Прийшла зима лютая: стужа, холод, голод.

— Покину я хазяїна, піду світ за очі... Гірше не буде. І покинув він хазяїна.

Йде віл, іде, а назустріч йому — Баран.

— Куди, Баране, йдеш? — питає Віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — каже йому Баран.

— Ходім зо мною — веселіше буде.

От і пішли вони вдвох. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм Свиня снігом бреде, рохкає.

— Куди, капловуха, йдеш? — питає Віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує Свиня.

— Ходім з нами — веселіше буде.

Всі гуртом далі йдуть, а назустріч їм — Гусак.

Іде Гусак, з боку на бік перевалюється, сам до себе говорить.

— Куди, Гусаче, йдеш? — питає віл.

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує Гусак.

— Ну, ходім з нами — веселіше буде.

От і Гусак пішов з ними.

Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм — Півник-співунець, червоний гребінець, поважно так ступає, «ку-ку-рі-ку» своє виспівує.

— Куди, Півнику, йдеш?

— Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю! — одказує Півник-співунець.

— Ходім з нами — веселіше буде. — Ідуть вони всі вкупі. Вечоріє, а мороз розлютувався, аж кусає. Віл і каже: — Давайте, друзі, хату шукати.

— Мені тая хата не потрібна: в мене кожух теплий, — Баран каже.

— І я морозу не боюся, — Свиня каже, — я в землю зариюся.

— А нас пух буде гріти, — кажуть Гусак з Півнем.

Довелося одному Волові йти. Бродив він, блудив у лісі, аж раптом дивиться — стоїть в гущавині хатина, а коло неї ще й стіжок сіна. Зажив тоді собі Віл приспівуючи: в теплі, в добрі — їжа Волові смачна й хатина тепла.

А то раз вранці, на світанку, чує Віл — хтось стукає. Відчинив він двері, а коло дверей стоїть Баран, змерз, аж тіло труситься. — Пусти, брате, погрітися.

— А ти ж казав, що в тебе кожух теплий... Не пущу!

— А коли не пустиш — я рогами колоду в стіні виверну, однаково не поможеться тобі: змерзнеш тоді. — Подумав Віл, подумав, та й пустив Барана.

А пізніше трохи й Свиня придибала до вола.

— Пусти, брате, погрітися.

— Ні, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш.

— А як не пустиш, то я рилом всі шули* твоєї хатини підрию. А жити тоді в хатині, ясно, не можна буде.

Що його вдієш? Жаль Волові хатини — пустив він і Свиню. Минуло небагато часу — плентаються до Вола, мов ті старці, Гусак з Півнем:

— Пусти, братику, погрітися.

— Не пущу. Вас пух гріє.

— А як не пустиш, — каже Гусак, — я увесь мох в стінах твоєї хати повищипую.

— А я, — каже Півень, — всю стелю на горищі згребу ногами. Не жити тобі в хатині: змерзнеш.

Що його робити Волові? Пустив він до хатини й Гусака з Півнем.

Стали тоді жити вони всі вкупі.

Бігла собі, поживи шукаючи, повз хатину Лисиця. Чує — Півень пісні виспівує. Забажалося Лисичці півнячого м'ясця посмакувати, та як його дістати? Пішла тоді Лисиця на хитрощі, побігла до Ведмедя й до Вовка, та й каже їм:

— Знайшла я вам, друзі мої дорогі, славну поживу: тобі, Ведмедю, — ситого Бугая, тобі, Вовче, — хорошого Барана, а собі — доброго Півня.

— Гаразд, кумасю, — одказують Ведмідь з Вовком, — ми твоєї послуги ніколи не забудемо.

Повела Лисиця звірів до хатини. Ведмідь тоді й каже Вовкові:

— Ти йди вперед.

А Вовк одказує йому:

— Ні, ти, Ведмедю, більшу силу за мене маєш, тобі треба йти вперед.

— Ну, гаразд, — погодився Ведмідь.

Подивився Віл у вікно й побачив: до хатини звірі йдуть... Перелякався Баран, перелякалася Свиня, перелякалися Гусак з Півнем.

Що його робити?

А Віл тоді й каже:

— Не бійтеся, друзі, нічого. Живемо ми з вами тепер добре, не голодні, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбі великій, один одному допомагаємо, з біди дружка дружку виручаємо. Давайте ж і зараз спільно, як друзі, бити наших ворогів.

— Згода, погоджуємося, — загукали всі.

Сказали — зробили.

Тільки-но Ведмідь підійшов до дверей, а Віл, Баран, Свиня й Гусак як вискочать з хатини... Не встиг Ведмідь і на задні лапи сп'ястися, як Віл придавив його до стіни рогами, а Баран на всю силу, з розгону, почав бити його своїм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати Ведмедя своїми іклами, а Гусак теж задніх не пасе, товариство підтримує: щипає Ведмедя своїм міцним дзьобом.

Півень вилетів на двері та на всю силу як загорлає: «Ку-ку-рі-ку!»

Вовкові здалося, що Півень кричить: «За-рі-жу-у-у!» Перелякався Вовк та й кинувся тікати. А Лисичка ще раніш за Вовка втекла.

Насилу-насилу Ведмідь вирвався — доброї прочуханки дали дружні звірі.

А Віл, Баран, Свиня й Гусак з Півнем стали знову спокійно жити та поживати в хатині.



* Ш у л а (діал.) — стовп.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...