загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Шкільний твір

МИКОЛА КУЛІШ
Українське село 20-х років XX ст. у п'єсах М. Куліша

Не шукаймо ідеалізації села у драматургії Миколи Куліша. Його мистецький хист був намертво сплавлений із проникливою правдивістю. Він не міг подолати в собі цієї риси — навіть на вимогу часу. Тому зображення села в його п'єсах реалістичне та правдиве.
Яким постає українське село в творчій спадщині драматурга? У драмі  «97» — насамперед розгубленим. По ньому вже пройшлася революція і привнесла з собою ідеали, яких село не могло прийняти. Споконвічна ментальність українського господаря мимоволі протиставлялася інтересам загального блага, хоча сільська біднота із симпатією сприймала нові віяння. Все було набагато складніше із середняками й заможними хазяями. Микола Куліш, змальовуючи своїх персонажів, не користується тільки чорною або білою фарбою. Він відчуває антипатію до персонажів-багатіїв. Але справа тут не в соціальному статусі, а в людських якостях персонажів. Гнат Гиря, Лизя, Годований — люди непослідовні й брехливі. При народі вони говорять одне, проте абсолютно по-іншому розмірковують і чинять, коли опиняються на самоті.
Ситуація ускладнюється і драматизується тим, що Куліш змальовує післяреволюційне село в період страшного голоду. Люди тоді вмирали сім'ями, і тому не кожен міг при цьому перейматися революційними ідеалами. Голод збільшив прірву між середняками і біднотою, та й самі бідняки не могли визначитися, кого підтримувати. Ілюстрацією може служити сцена, в якій один із незаможників, що став на бік радянської влади, Іван Стоножка, доведений до відчаю голодом, приходить на поклін до багатія Гирі. Тим огиднішими на фоні мук голоду постають Гиря з дочкою Лизею. Він купує за окрайчики хліба людські голоси, годує з рук, як дворового пса,
комітетника Панаса, тільки щоб доскочити до влади. Лизя мріє придбати парфуми і грамофона, а добрий тато обіцяє купити їх.
Тим часом село вже поїло всіх собак і котів. Неможливо з байдужістю читати історію Ларивона і Орини, глухонімого церковного сторожа і вбогої вдови з п'ятьма дітьми. Від голоду померла одна Оринина дитина, невдовзі за нею мали піти всі інші. Старцювання нічого сім'ї не давало. Аж раптом
селом пішла жахлива чутка, що Ларивон з Оринею порізали і поїли дітей.
Вчинок нечуваний, нелюдський, але хто злочинці? Каліка, обділений від природи розумом, та збожеволіла від голоду і розпачу мати. Громада вимагає кари для дітовбивців. Хочеться погодитись із таким висновком, але тяжко звинувачувати Орину, бо її дії вже не підлягають людським законам.
Це розуміє Мусій Копистка як представник влади, поставлений перед необхідністю розглянути цю справу. Сила цього образу в тому, що він уособлює порядність простої людини. У найкритичніших ситуаціях, які з'ясовують, хто є хто, Мусій тримається гідно. Коли Василько Стоножка, у якого голод забрав батьків, вирішує йти із села в пошуках хоч якої-небудь їжі, Мусій затримує його і приймає у свою сім'ю. Коли на суд приводять Ларивона і Орину, Копистка чудово розуміє, що його провокують, бо якщо він відмовиться стратити людоїдів, то стратять його. Він вибирає власну загибель, тому що не може карати хворих людей, яким потрібний не кат, а лікар. Та й перед самою смертю Мусій не втрачає гідність. Він боїться смерті, але йому вистачає мужності переживати все в
собі.
Драматург винагороджує Мусія Копистку та Василька несподіваним фіналом. Сергій Смик привозить підводою хліб, обміняний на церковні коштовності, і цим рятує життя приреченим. Навряд чи можна такий фінал назвати реалістичним. Але, мабуть, інший був неможливий у той час, коли писалась п'єса. Трагічний фінал був би рівноцінний звинуваченню, висунутому проти радянської влади.
У драмі «97», як і в деяких інших п'єсах («Комуна в степах», «Прощай, село» та ін.), Микола Куліш порушив практично всі основні проблеми, що виникли на селі в результаті революційного перевороту. Проте не можна сказати, що актуальність їх вичерпалася, минула разом із Кулішевим часом. Бо в центрі кожної п'єси — внутрішня драма людини, кинутої у вир випробовувань та експериментів над її психікою. І тому конкретне у драматургії Миколи Куліша переростає у загальнолюдське. Його драматична спадщина хвилюватиме ще багато поколінь глибиною і правдивістю.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...