загрузка...

Шкільний твір

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
Засудження війни у кіноповісті О. Довженка «Україна в огні»

Самобутній поет екрану і слова, Олександр Довженко залишив по собі велику творчу спадщину і добру пам'ять. Він був переконаним гуманістом, натхненним творцем краси в кінематографі, літературі та житті. Його бентежили солов'їні травневі світанки, чарували дівочі задушевні співи, зворушувало дитяче щебетливе пустування. І дратувало зло, тупе та безтямне, що спричиняло людські страждання, біль, сльози. Але талановитому митцю судилося пережити найбільше лихо — війну. Вона прийшла на українську землю і принесла розбрат і смерть.
З рішучим протестом проти воєнного лиха виступає О. Довженко у кіноповісті «Україна в огні». За задумом письменника цей твір — «правда про народ і його біду». З яскравих та достовірних картин виникає «раптом вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протиречивих стиків».
Спопеляючих боїв, від яких заходилася болем земля, не могли витримати ні рослини, ні птахи, ні тварини: «Хиталися на кручах столітні тінисті дерева і падали в річку корінням вгору... Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць над боєм... Лисиці дрижали в смердючих лисичих норах... Вовчиці плакали». Цей перелік страждань у природі контрастує із зображенням модрини. Лише вона одна «могла витримати бій». Модрина в кіноповісті — вінець творіння, вона не лише фізично реагує на біль, а сприймає його осмислено. Це дерево символізує боротьбу безсмертя зі смертю, яка розгорнулася поряд. Гітлерівці відстоюють маніакальні теорії свого фюрера, українці стверджують безсмертя народу ціною власного життя.
Обидві сторони потерпають від скрути, невлаштованості побуту, від постійного страху смерті. Але завойовники втрачають людську подобу швидше. Лицемірні виправдання правомірності нападу захищають їх недовго. Довженко показує це на прикладі фон Крауза, який після смерті сина-офіцера «творив зони пустель, позбавлені життя, беззвучні». І цей бувалий у бувальцях німець сам усвідомлює, що війна «набрала характеру одвертого масового злочину», що «людство понижчало». Причому понижчало саме в їхньому, фашистському таборі в першу чергу. Гітлерівці, які напівголими йшли в психічну атаку, «являли собою картину жалюгідну й мерзотну». П'яні, вони реготали й співали, але «несамовиті од жаху їхні очі видавали тупе страждання». Ці люди автоматично виконували накази, але віру у святість своєї боротьби втратили. Й коли італійський офіцер Пальма говорить фон Краузу, що «на землі умерла мораль», що «у цій війні не буде переможців і переможених, а будуть загинулі й уцілілі», страшна правда, вимовлена вголос, примушує ворогів на мить скам'яніти і задуматись над сказаним.
Зрештою, німці будуть переможені, але який страшний слід залишать вони на землі України! Це мільйони загиблих, вивезених у Німеччину, закатованих у концтаборах. Це руїни й попелища на місці квітучих міст і затишних сіл.
Страхітливу картину знущань над мирним населенням показує О. Довженко, описуючи, як фон Крауз помстився за свого сина: «Клали цілі родини до долу в ряд і стріляли, підпалюючи хати. Вішали, регочучи од клінічної пристрасті, ганялися за жінками, однімали дітей у них і кидали в огонь». Серце холоне і від змалювання полеглих у бою Запорожченкових хлопців: «Смерть не поскупилася на них, не пожаліла на них ні гриму, ні фарб, ні роз'ятрених ран, ні жорстоких нелюдських каліцтв.»
Митцеві болить кожна рана на тілі мужніх захисників Батьківщини, соромом випікає серце кожен негідний вчинок бюрократа, дезертира чи поліцая-запроданця. Письменник безстрашно і правдиво пише про тяжкі людські поневіряння в перші роки війни, створює романтизовані, гіперболічною силою наділені образи патріотів (Запорожця і його синів, Кравчини), не обходить увагою і покалічені війною жіночі долі і душі (згадаймо тернистий шлях Олесі, Христі). І кожен рядок кіноповісті обурюється проти «ганебної історії Європи», щедрої на кров і смерть.
Олександр Довженко не приймає нічого, що калічить людину, призводить до приниження, морального занепаду, передчасного переходу смертельного рубежу. Він засуджує все, що руйнує красу і приносить страждання. «Я народився і жив для добра і любові», — констатує письменник у своїх щоденникових записах. Свої гуманістичні погляди, власне ставлення до життя він втілив у прекрасних творах. Кіноповість «Україна в огні» визначає його ставлення до війни як великого лиха, що нищить найкращі людські якості та приносить безліч страждань.


загрузка...
загрузка...

...