загрузка...


Шкільний твір

МИКОЛА ВОРОНИЙ
«Мій друже, я Красу люблю... Як рідну Україну) (М. Вороний)

Іноді мені здається, що українська нація — це нація поетів. Кожен вважає себе генієм і намагається будь-що донести своє творіння до широкого загалу, знайти свого читача. Та більшість із них так і залишаються невідомими чи маловідомими.
Микола Вороний прийшов у літературу із бажанням змінити життя, піднести Красу, повести людей за нею. У вірші «Краса!» поет зізнається, що життя — це коротка мить, але в ній він ловить «щастя одробини». Він шукає в кожній хвилині Красу, яка, немов «натхненна чарівниця», «відкриває небеса, вершить найбільші чудеса».
Невеличкий вірш Миколи Вороного «Краса!» несе в собі безліч позитивних емоцій, налаштовує на роздуми про життя і його сенс.
Усі люди мріють бути щасливими і страждають, коли життя складається не так, як мріялось. Микола Вороний пропонує нам міряти наше життя не десятиліттями, роками, місяцями чи навіть днями. Він говорить про короткі миті між минулим і майбутнім, із яких і складається життя. Ось такі миті можна наповнити Красою, яка розлита навколо нас. І тоді життя справді може бути щасливим.
Микола Вороний так натхненно висловлює свої думки, так щиро сповідується читачеві у своїх почуттях, що, здається, йому важко знайти порівняння своїй любові до Краси. І раптом поет віднаходить те єдине, що стає врівень з Красою, — Україна.
Літературні критики часто закидали Миколі Вороному, що його твори мають песимістичний характер. З цим важко сперечатися, адже настрій поета залежав від обставин і суспільного, і особистого життя.
Кінець XIX — початок XX століття — це період бурхливих подій, зрушень, нестабільності життя суспільства. До громадянських тривог додалися невдачі особистого життя: розлучення з дружиною, неможливість спілкування з сином, невпевненість у завтрашньому дні. Все це призвело до песимістичного настрою поета і навіть до спроб накласти на себе руки. За таких життєвих умов з'явилися ліричні щоденники Вороного «За брамою раю», «Разок намиста», які багато в чому нагадують збірку Івана Франка «Зів'яле листя». Микола Вороний власний біль перетворює на вселенську скорботу. Але в цих стражданнях присутня Краса, а мотиви якоїсь душевної кволості перебиваються оптимістичними рядками:
 
Кров кипить... Ставай на прю!
Хто відважний! Хто завзятий?
Згинь же, вороже проклятий!
Я бажанням жить горю!
 
 
(«Разок намиста»)
Микола Вороний, пояснюючи і собі, й іншим мінорну тональність деяких віршів, писав: «І хоч песимізм і елементи занепадництва займали в моїй творчості досить поважне місце, але головною базою її все-таки був оптимізм, бадьорий світогляд». Свідченням цього є багато творів Вороного. У вірші «Мавзолей» поет зізнається, що його душа, «мов з кришталю мавзолей», у якому зберігається весь скарб поета: мрії, звуки, фарби, ідеї.
 
Богині дар,
Горить там жар,
Не згаса...
А ймення їй —
Богині тій —
Краса.
 
У цьому мавзолеї «з небуття встає життя», «лине спів і світ огнів». Ніхто не має права ступити в цей храм. Лише сам поет входить до нього і там править службу Красі життя. Попри всі нещастя поет зберігає віру. Вірш «Віра жива» — це лірична сповідь митця, якому «в дні легкодухості, в дні безнадійності, в чорні хвилини нудьги і безмрійності» хтось шепоче слова: «Віра жива!» Він вірить, що «злий час мине», до нього повернеться щастя і любов, адже він молодий, опромінений Божим даром, а тому має сяяти, «ніби прапор на сонці розвинений».
Складна, сповнена суперечностей натура Миколи Вороного не дає спокою і самому поету. У вірші «Що зі мною таке...» він намагається віднайти в собі відповіді на питання, які бентежать його душу. Він відчуває, що в його серці ховається якась таїна, «якийсь скарб дорогий». Перед внутрішнім зором ліричного героя проноситься рій легких образів, які «виринають, зникають, заледве мигтять, буцім крилами ті херувими тремтять...» Це породжує у зболілій душі «світлі надії, якісь передчуття» і сподівання на кращі зміни.
Творчість Миколи Вороного припала на складні роки бур, змін, перетворень. Поет не стояв на роздоріжжі. Він брав активну участь у величних подіях і з властивою йому наполегливістю намагався зробити життя кращим, наповнював його Красою.


загрузка...
загрузка...

...