загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Шкільний твір

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
Людина і природа у творчості О. Кобилянсьної

Духовно обдарована від народження Ольга Кобилянська глибоко відчувала багатство і красу рідного краю. В чудових лісах зелених Карпат черпала письменниця творчу наснагу.
На матеріалі побаченого, пережитого написані новели «Битва», «Некультурна».
Письменниця згадувала: «З таких дальних прогулок я привезла з собою вели-. кого лісу здобуток, а це — «Битву», котру я бачила власними очима... Довгий час носила я ту картину живої природи в душі, доки не настала хвиля, де я кинула її на папір, жаліючи, як фанатична поклонниця природи, за пишним лісом...»
Гострий зір письменниці охопив і красу тисячолітніх гір, що стали «в німій величі, одягнені в смерекові ліси», і різнобарвне багатство рослинного світу. Та раптом усе змінив приїзд локомотива і найманців. Образами-уособленнями передано в новелі переживання письменниці, коли вона спостерігала, як нищили ліс. Це було справжнє соціальне лихо. Дерева, як живі істоти, в передсмертну хвилину чинять опір варварам: «Найстарші стояли уоружені в гордість і недоступність...» Усе живе в лісі діє. «Молоді ялинки стояли так густо... що дальший хід був майже неможливий. Вони кололи в лице, рвали волосся і чіплялися ворожо одежі». Винищувачів лісу кусали гадюки, що ховалися в спорохнявілих де- ' ревах, ворогам чинила опір дика рожа. У новелі «Битва» вперше в українській прозі природа стає головним персонажем твору.
Робітник Клевета обурюється грабіжницькими діями іноземних зайд. «Нищать чужі антихристи наші прекрасні ліси, що становлять маєток нашого краю... Тепер мається сей прекрасний Матеріал вивозити, мабуть, аж за море! І що має наш край з того?» Правда, протест робітника ще не підтриманий іншими «відповідь укараного загубилася в оглушаючім гуку».
Письменницю глибоко обурює пасивне ставлення корінного населення до знищення природи, що «вони жили з дня на день, не дбаючи о будучність і її безнадійність; їх бажання були прості й прозорі, а умови їх щастя — блиск сонця і синє небо». Мешканці цього краю ще не усвідомили, що промисловці-іноземці, знищуючи могутній ліс у Буковинських Карпатах, не тільки зазіхають на природні багатства, а й на волю трудівників, несуть соціальні пута.
Ольга Кобилянська однією з перших в українській літературі стала на захист зелених скарбів природи, вона, кажучи словами Лесі Українки, створила «істинно трагічну і високохудожню картину» руйнування пралісу, висловила обурення і ненависть проти експлуататорів.
Новела й сьогодні не втратила виховного значення: це один із кращих творів, спрямованих на захист природи.
У німецькому й українському варіантах відоме також оповідання «Природа» (1895), написане на основі вражень від виходів у гори, отже воно також є автобіографічним. Показуючи зустрічі міської панночки і гуцульського легіня серед пишної карпатської природи, заглиблюючись у психіку героїв, письменниця показує відмінність між ними, зумовлену умовностями виховання дівчини і нічим не спотвореним життям сина диких гір. Хоч життя гуцула зовні одноманітне, проте в ньому більше змісту, ніж у вилощених, проте внутрішньо порожніх містечкових паничів.
Така ідея оповідання відтінюється й пейзажними описами. Героїня зізнається, що в горах набиралася сили й терплячості, святкувала свої «золоті години побіди», коли вибиралася на небезпечні стрімкі скелі, «придивлялася зблизька вірлові, його чорним, іскристим, ворожим очам, його чатуючій наперед нахиленій поставі».
Про «чудову жінку, вірну, чисту дитину природи, що, мов сестра смерік» поміж ними проживала, йдеться у новелі «Некультурна» (1897). Твір починається з ліричного гірського пейзажу, напоєного світлим, задумливим настроєм. До гір Магури і Рунга притулилася хатина гуцулки Параски, людини щедрої душі і мужнього серця. «З її оживлених темних очей б'є безжурність, з кожного руху, з інтонації голосу — сила... життя, гумору, а заразом — дитяча наївність».
Параска виявляє дивовижну силу духу перед ударами долі. Невсипуща праця, внутрішня рівновага і краса гірської природи створювали душевний світ цієї «некультурної» трудівниці. Параска не здійснила ніякого особливого подвигу, але своєю моральною красою, цілісністю натури зуміла подолати трясовину буденщини. Десятки років прожила вдовиця в самотині, не здобула ніякої освіти, щодня старанно працювала, проте зберегла не тільки силу духу, а й зовнішню привабливість.
Тема людини і природи стала наскрізною у творчості Кобилянської. Ольга Юліанівна майстерно відтворила красу Буковини, її природу — цього живописного куточка України, водночас яскраво змалювавши колоритні образи людини-трудівника, її радості, тривоги і надії.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...