загрузка...


Шкільний твір

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
Ідея сродної праці та її значення (Г. Сковорода)

Читаючи твори Г. Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.
Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.
На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з'являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній допомозі людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро.
Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.
Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, за великим рахунком, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Г. Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно...


загрузка...
загрузка...

...