загрузка...


Шкільний твір

ПАНАС МИРНИЙ
Боротьба добра і зла в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

І
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — це талановите художнє дослідження української дійсності від зруйнування Січі до так званої «голодної волі», тобто пореформених років. У ньому знайшли відображення чимало соціальних, національних, історичних, побутових проблем. Але весь твір пронизують болісні роздуми автора над співвідношенням у житті світлих та темних сил.
Споконвічно точиться на землі боротьба між добром і злом, якій не видно кінця. І поле тієї боротьби — людська душа. Не випадково центральний персонаж твору Чіпка Варениченко — людина складної долі й не менш складної натури. Напевно, ніщо так яскраво не ілюструє авторських роздумів над співіснуванням добра і зла у людській природі, як борсання сильної людини між цими двома протилежними началами.
Незаконнонародженість Чіпки стала початком його неприкаяності. Ще змалку він відчув, що таке людська кривда. Ні його мати, ні він сам не були винні в тому, що батько його виявився двоєженцем. Відтоді, як з'ясувався цей факт, Чіпка приречений на глум і знущання.
Його звідусіль гнали та цькували, не брали до своїх ігор діти. Тоді вперше закипіла в дитячому серці ненависть до жорстоких людей. Це був перший злий засів, проростанню якого перешкоджала баба Оришка, що намагалася привчити онука прощати людям. Чіпка у дитячій наївності своїй питав Бога, чому той не хоче скарати лихих, щоб вони не кривдили добрих? Але минав час — а Бог не карав неправедних.
Тоді недоля та неволя, у якій зростав Чіпка та жили близькі йому люди, почали пробуджувати у його серці ті давні зерна ненависті.
Наруга над улюбленим дідом Уласом, якого на старість зробили панським попихачем, та розповідь про батькове безталання пошматували на клапті те всепрощення, яке намагалася прищепити Чіпці баба Оришка. Він все більше почав нагадувати людям свого батька: був такий же волелюбний, не терпів принижень, мав гідність, яка в людських уявленнях не в'язалася з убогістю.
Праця коло свого господарства, розрада від матері та надії на майбутнє до якогось часу приспали його бунтівний дух. Роздуми про неправду, що панує у світі, вкотре обсіли голову молодого парубка, коли громада відсудила за хабара їхню землю іншому чоловікові.
Чіпка пустився берега. Він запив і поволі розтринькав все те добро, яке надбав важкою працею разом з матір'ю. До нього пристало непевне товариство п'яниць і пройдисвітів, до якого входили Лушня, Пацюк і Матня. В такій компанії хлопець навчився пити і красти.
Проте навіть тоді, коли Чіпка став цілком «своїм» серед цих гультіпак, він все рівно залишається недосяжно вищим від них, бо це п'є та гуляє відчай та зневіра. В горілці не тоне його постійне прагнення правди. Саме ЇЇ шукаючи, Чіпка приходить до висновку про необхідність всіх зрівняти і бере цю місію на себе. Зло в його душі почало «самовдосконалюватися»: воно притлумило добро тим, що «мета виправдовує засоби», і допомагало Чіпці приховувати своє справжнє обличчя . Вдень він порався по господарству, тішачи цим очі матері та людей, вночі займався грабунком: «Ні бог, ні люди не страшні йому... Бог страшний злому, а Чіпка дума, що він добрий, а лихі люди його дратують...»
Для порівняння із Чіпкою у творі виведено образ Грицька Чупруненка. Їхні долі дуже схожі між собою. Обидва невеликих статків, обом випало тяжко працювати на чужих людей, щоб хоч трохи зіп'ястися на ноги. Проте у Грицька годі шукати Чіпчиної запальності і небайдужості. Він весь позитивний, працьовитий, добропорядний, благонадійний і цілком глухий до чужого горя. Це про таких, як він складено приказки: «Моя хата скраю, я нічого не знаю», «Своя сорочка ближче до тіла».
Чіпка мав велику душу, у злі чи в добрі, велику і відкриту для людей. Хоч непутящий був, хоч понівечену людьми і панською неволею мав натуру, проте завжди думав не лише про себе, а й про всіх тих людей, кого обійшла добра доля. І кривда діда Уласа, і панська зневага до «мужиччя» у земстві — все те знаходило відгук у серці Чіпки. «І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони...»
Але поволі зло із засобу покари неправедних і неситих людських здирників стало для Чіпки самоціллю. Займаючись розбоєм, він сп'янів від крові і від усвідомлення власної сили та влади над людьми. Незчувся, як перейшов межу і зарізав вісім невинних душ — всю сім'ю козака-хуторянина Хоменка, включаючи маленьких дітей.
Отак, в пошуках правди, зайшов Чіпка етапом аж у Сибір. Злу властиво маскуватися у своїй боротьбі за людську душу, але добро не може використовувати засоби зла. Людина, яка здатна заподіяти лихо ближньому, не може служити добру, якими б високими ідеями вона не керувалася. Чіпка довів це своїм безталанним життям.
II
У світі відбувається постійна боротьба добра і зла. Хочеться вірити, що добро переможе. Проте досить часто зло бере гору. Цю проблему висвітлювали у своїх творах багато письменників. Серед них — Панас Мирний, зокрема в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Цей твір письменник написав разом із Іваном Біликом після подорожі від Полтави до Гадячого. Під час цієї мандрівки автор почув перекази про розбійника — «зарізяку» Гнидку. Вони і спонукали письменника до написання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головний герой, Чіпка, — син зневаженої селянки, убогої, що й хати власної не мала, та надзвичайно роботящої жінки. Він — горда, нескорена та запальна людина.
Замислюючись над долею головного героя, ми простежуємо оту запеклу, споконвічну боротьбу між добром і злом, справедливістю і неправдою, З дитинства Чіпка виніс теплі спогади про добру, ніжну, щиру бабу Оришку, та разом із тим — образу від материних бійок, біль від знущань і глузувань ровесників. Усе це переповнювало душу хлопця, і на поверхню, заступаючи добрі помисли й наміри, часто вихлюпувалися зло і несправедливість, прагнення до помсти.
І от Чіпка — юнак. Доля всміхнулася йому. Від далекого родича у спадок їм із матір'ю дісталася земля. Чіпка — господар. Він відчув себе людиною щасливою. І світ навколо нього був таким гарним, добрим. Та ще й зустріч із Галею — «польовою царівною»... Здається, що ще може бажати людина?
Та лихо не спало. У Чіпки відбирають землю. Пошуки справедливості ні до чого не привели. Обурений неправдою, він шукає розради у пияцтві, у компанії Лушні, Пацюка, Матні. Постійні гулянки зробили з колишнього господаря пропащу людину, злу, жорстоку, байдужу до рідних. І так тривало дуже довго.
Однак невдовзі Чіпка отямився. Може, киї москалів допомогли йому згадати, що він все-таки людина. Вареник повертається у сім'ю, лагодить хату, господарює, одружується. Його обирають у земство. Він мріє захищати права простих людей, вірить, що потрібен своїм односельчанам.
І знову несправедливість. Такі, як Чіпка, у земстві не потрібні. Він повертається до пияцтва, а невдовзі доходить і до розбою. І що найстрашніше — вважає свої вчинки справедливими: відбирає в багатих те, що належить йому. У хвилини тверезості Варениченко осуджує себе, але, на жаль, тільки протягом хвилин. Зло, неправда, жорстокість, глузування, знущання — все те, чого було так багато у його житті, заставляли Чіпку кривдити інших. І з борця «за правду» він сам перетворився на злочинця, став «пропащою силою».
Своїм романом Панас Мирний прагне застерегти нас від помилок, вчить бути пильними, виховувати у собі силу волі. Людина повинна стати стійкою і врівноваженою, інакше, потрапивши у вир життя, може перетворитись на «пропащу силу», як це сталося із героєм твору.


загрузка...
загрузка...

...