загрузка...


Шкільний твір

«Я взяв життя» (за п'єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»)

Сюжет п'єси «Сто тисяч» Іван Карпенко-Карий узяв із реального життя: у країні скасували кріпосне право, сили, що дрімали в окремих представниках селянства, звільнилися і знайшли вихід у примноженні достатків, у скуповуванні земель, у нещадній експлуатації селянства. Герасим Калитка, головний герой п'єси «Сто тисяч», жив у кожному новітньому багатієві. Карпенко-Карий навіть прізвище своєму героєві дав, використавши загальновживане слово «калитка», що означає торбину для грошей, гаманець. (У першому варіанті п'єси прізвище героя було Капшук — торбинка з шнурочком для грошей.)
Після скасування кріпосного права такі калитки, капшуки рясно розплодилися на нашій землі. Малоосвічені, а то й зовсім неграмотні, вони ціною величезних зусиль створювали свій капітал, підминаючи під себе всіх, хто жив поряд із ними: рідних, близьких, наймитів, кумів. Їхня зажерливість не знала меж. У Герасима Калитки, героя п'єси «Сто тисяч», думки крутяться навколо одного: як дістати грошей, щоб скупити землі у поміщиків, які швидко розорялися. Він витягав останні сили не лише з наймитів, а й з членів своєї сім'ї. Його мучило питання, яким чином звичайний скупник овець і різник Жолудь зумів швидко піднятися, розбагатіти. Зробити це можна тільки «нечистим путьом». Калитка це добре розуміє і сам готовий піти на будь-яку аферу заради наживи. Він позичає кумові гроші під великий відсоток і заставу, хоче одружити сина з донькою багатія Пузиря, забуваючи про дану раніше обіцянку, не віддає зятеві п'ять тисяч доньчиного посагу, навіть наважується на злочин — хоче купити фальшиві гроші. Герой твору Бонавентура, глузуючи з новітніх багатіїв, порівнює їх зі свинями: «Ви візьміть примєр з свині: от вона ходить на подвір'ї — худа, обдріпана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає — так і ви...»
Іван Карпенко-Карий був свідком збагачення таких калиток, які, швидко розбагатівши, залишалися грубими, брутальними. їхня мова була пересипана великою кількістю слів і словосполучень, так чи інакше пов'язаних із наживою, збагаченням: гроші, карбованці, «капітал», вексель, банк, відсоток, запродажня запись, купити воли, торгувати, багатіти та ін. Своїх робітників вони називали дармоїдами, мужвою репаною, зверхньо ставилися до науки. Калитка просторікує: «Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому (синові Роману) здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба індиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець; ні землі, ні таки грошей, і таки дурень дурнем». Він живе мрією про час, коли його «розіпре грошвою».
Типовим є і образ Савки, кума Калитки. Він теж мріє розбагатіти і заради грошей готовий свою безсмертну душу запродати чортові.
Були серед співвітчизників і такі, як Бонавентура. Після служби в армії вже тридцять літ у відставці він ходить по світу, морочить людям голови, копає землю, мріючи викопати скарб і розбагатіти. Селяни сміються з копача, а Калитка вірить, що колись Бонавентурі усміхнеться щастя, адже й він сам мріє про гроші, які можна отримати не працею, а шахрайством.
У спогадах сучасників, у науковій літературі про творчість Івана Карпенка-Карого можна знайти не один характерний факт, який свідчить про те, що свої образи письменник брав із реального життя кінця XIX століття. Саме так, як Калитка, багатіли у ті вже далекі часи новоявлені капіталісти-аграрії, так само багатіють і сучасні «нові українці», які намагаються зловити велику рибу в мутній воді зародження капіталізму в Україні. Реальність зображених подій робить твори І. Карпенка-Карого актуальними і сьогодні.


загрузка...
загрузка...

...