загрузка...


Шкільний твір

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
Тема кохання й вірності в поезії М. Рильського і В. Сосюри

Змінюються часи і влада, життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, одвічною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, — завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві.
Загальновизнаними рисами української натури є м'який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів. Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці.
Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією віддушиною, тим не зацькованим світом, де можна було лишатися щирим, бути собою.
Максим Рильський— справжній майстер поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навколишнього світу — основний мотив його інтимної лірики.
 
...Знов слова, міцні,
 Як темна мідь, у тиші залунали.
Але рука безвладно випускає перо, —
бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка...
(«Ізнов «Тадеуша» я розгорнув»)
 
Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває неповторність внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві:
 
Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині,
Усе перекотилось без сліда...
Та вірю, як приречено людині,
Що й досі ти прекрасна й молода.
(«Лист до загубленої адресатки»)
 
Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід:
 
Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п'яніше,
Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста...
Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути
І в заворожену ніч мудрого сина зачать.
(«Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі...»)
 
Світла печаль, якою напоєна інтимна лірика Рильського, у творчості Володимира Сосюри, присвяченій темі кохання, поєднується із жагучою пристрасністю, небаченою силою почуття:
 
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
 лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
(«Так ніхто не кохав...»)
 
Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона в незгасній пам'яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною:
 
Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.
(«Коли потяг у даль загуркоче...»)
 
Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя:
 
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
(«Васильки»)
 
Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословенний Божий дар прилучає людство до вічного:
 
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, —
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів. («Марії»)


загрузка...
загрузка...

...