загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Шкільний твір

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
Що спільного й відмінного між п'єсою В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» та повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»?

Повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський написав 1911 року під глибоким враженням від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв і обрядів, оригінальності мислення і світосприймання.
Цей твір ніби перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії «Ромео і Джульєтта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але цим, власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох творах — смерть героїв — різна. Якщо в Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то в Коцюбинського.— інакше. Мотивом самогубства Ромео і Джульєтти є їхнє кохання. В «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої. Марічка ж іде з життя випадково.
Із цього сюжетного моменту видно, що Коцюбинський не пішов сліпо за Шекспіром. Розгортання дії в повісті український митець підпорядкував зовсім іншій ідеї. Сувора, дика гірська природа підстерігає людину на кожному кроці. Де яскраво відтворено у віруваннях гуцулів, в умовах їхнього життя. І смерть Марічки зумовлена зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: «Недаремно Іван Поспішав з полонини: він не застав Марічки живою. За день перед сим, коли брела Черемош, взяла її вода. Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Ма-річку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувать».
Головна відмінність твору Коцюбинського від твору англійського класика не в ключовій сюжетній колізії, а особливостях змалювання таємничого казкового світу. Кохання переживається героями як найдивніша загадка, що має велику силу над людьми. І вже в першій дитячій зустрічі майбутніх закоханих з'являються фантастичні образи, без яких немислиме гуцульське життя. «Я вже щез ника бачив», — похваляється Іванко. До речі, в цій самій сцені Коцюбинський показує себе і майстром сюжету. Перша зустріч Івана і Марічки починається з конфлікту — бійки. Така несподівана колізія безперечно свідчить, що письменник володів і високим мистецтвом сюжету, хоч його проза завжди більше підпорядкована перебігу настроїв, тобто сюжету внутрішньому.
Діти природи Іван і Марічка у своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. І їхня фізична близькість виглядає не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: «...все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця». Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій — це та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів. І, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори своєю чарівною мелодією.
Яскраво й переконливо розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Дружина його, Палата, не може замінити коханої. Вічне таїнство кохання живе в душі Івана й спливає «на поверхню» чудними образами.
Час від часу туга за коханою вибиває його із звичайного ритму життя: «Несподівано зовсім, коли він зводив очі на зелені царинки, де спочивало в копицях сіно, або на глибокий задуманий ліс, звідти зліта до нього давно забутий голос:
 
Ізгадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе ізгадаю
Сім раз на годину...
 
Тоді він кидав роботу і десь пропадав».
І в Святий вечір до нього знову приходили спогади про кохану: «І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...» Він марить нею і наяву. Свідомість його двоїлась. Спочатку Марічка бачиться Іванові живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце його сповнюється радістю на тлі суворої природи, яка віщує недобрий кінець: «Безжурна молодість і радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків». Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичні образи, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він врешті цілком втрачає відчуття реальності, як сприйняття казкової природи переходить в абсолютне марення — зустріч із чугайстром. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається з ним у танок. І от коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув колись від щезника. Це була справжня пісня, у якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні переживання самого Івана, і його кохання до Марічки. І чугайстер не втримався і знову затанцював. А з долини його вже гукав голос Марічки — голос, який він чує все життя, на який іде, шукаючи кохану, а знайти не може: «Іва-а! — стогнала Марічка десь з глибини, і був у тому голосі поклик кохання і муки».
Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що в них на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. Коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. «Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і, врешті-решт, призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.
Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи,, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...