загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Шкільний твір

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
Зображення сільської бідноти і ставлення її до землі в повісті М. Коцюбинського «Fata morgana»

Усе своє життя людина прагне бути щасливою. Вона творить у своїй уяві образ цього щастя. І часто очікування цього великого блага є найкращим, що вона має в житті. У повісті М. Коцюбинського « Fata morgana » цей мотив допомагає типізувати персонажів, бо кожен з них є уособлення певних уявлень про те, що може дати людині відчуття щастя. Недаремно твір має авторський підзаголовок, який ніби конкретизує його жанр: «З сільських настроїв». Прагнення селян до щастя лише виявляє, що їх мрії — це марево.
«Fata morgana» Маланки — земля. Власний клаптик ґрунту манив її, був єдиною надією на забезпечену старість. За свою сирітську молодість вона зрозуміла, що володіти землею — це мати пошану від людей, впевненість у завтрашньому дні. Ця сварлива, притлумлена життям жінка добрішає, коли справа торкається двох її найбільших у світі втіх: дочки Гафійки та омріяної землі. Маланка розуміє, що сама вже не зазнає добробуту, але вперто сподівається на таку долю для дочки. Вона любить її, але сприймає Гафійчину красу перш за все як засіб для реалізації власних бажань.
Андрій Волик, Маланчин чоловік, — зовсім інший суспільний тип людини. У цьому образі письменник намагався втілити спостережене ним явище зародження пролетаріату. Маланчині мрії про землю для чоловіка не зрозумілі. Упродовж всієї повісті Андрій шкодує за своєю роботою на ґуральні. Як для Маланки земля, так для нього відбудова фабрики, що колись згоріла, є предметом найзаповітніших бажань. І вже, здавалося б, здійснилась його мрія: запрацювала цукроварня, його взяли на роботу. Та знову щастя виявилося примарним. Несподіване каліцтво позбавляє його роботи, а разом з нею — і надій на майбутнє. Він бере участь у сільському бунті і, зрештою, гине під час розправи із заколотниками.
Бунтує проти людської несправедливості й Хома Гудзь. Узагалі, стихійний протест проти всіх і всього, є, здається, змістом життя цієї людини. Душу Хоми понівечили ще в дитинстві, коли сироту запроторили до панських хлівів. Як сам він каже: «Цілий вік із худобою, сам худобиною став». Хома озлоблений проти всього світу і людей, які визначили йому таку долю. Дух руйнації міцно засідає в ньому і не втихає, аж поки не знаходить собі виходу: Хома підпалює панське добро і втікає з села.
Протест зовсім іншого характеру знаходимо в образі Марка Гущі. Автор хотів зобразити його як тип революціонера на селі, який намагається посередництвом пропаганди прищепити селянам революційну свідомість, підняти на боротьбу за землю. Але його обіцянки про примарне спільне щастя в майбутньому не справляють переконливого враження на читача. Якщо в усіх інших героїв твору ми знаходимо талановите психологічне обґрунтування їхніх прагнень і вчинків, то образ Гущі позбавлений життєвого реалізму.
Чи не найсимпатичнішим типажем у творі є Прокіп Кандзюба. У ньому відчувається велика житейська мудрість інтелігентної людини. Варто пригадати, як стримано і гідно він прийняв Гафійчину відмову на своє сватання, як обдумано він підходить до виконання будь-яких доручень комітету повстанців, як розважливо він пояснює односельцям будь-які питання. В образі Про-копа ми впізнаємо риси справжнього тямущого господаря, який вміє поратися коло землі і любить її не за той соціальний статус, який вона дає. Закономірно, що він чесний і порядний щодо інших людей. Справляє величезне враження сцена його страти. Прийшовши на суд односельців, Прокіп спочатку звітує громаді про доручене йому добро, віддає в їхні руки всі господарські книжки і після цього спокійно приймає смерть.
Бідніші селяни, як Панас Кандзюба чи Олекса Бедзик зображені письменником людьми невпевненими в собі, переляканими та неприємними. Це також наслідок безземелля. Панас та Олекса ілюструють український тип «моя хата скраю...» Панас, спочатку захопившись ідеєю «озути пана в постоли», дуже швидко лякається власної сміливості і закликає до послуху владі. А незабаром бере участь у розправі над односельцями. Бедзик же, відхрещуючись від своєї участі в погромах, ще й звертає вину на інших. Підпарі-багатієві лишається тільки зіграти на їхній малодушності та загребущості, підсунути вигідну ідею про громадську «страту» винних, яка врятує власні шкіри цих боягузів.
Образи сільської бідноти в повісті « Fata morgana » створюють яскраву і реалістичну картину. їх прагнення та уявлення про краще життя відрізняються одне від одного. Одні борються за власний шматок землі, інші думають про загальне благо. Ставлення до землі залежить від людських якостей особистості. Беручи участь у бунті, вони виявили свою справжню сутність, але їхні мрії про землю, про вільне хазяйнування знову виявилися марними, нездійсненними.
Повернемося від класики — до дійсності. Українське суспільство змінюється, розвивається. Все більш актуальним виявляється принцип розподілу праці. Не всі хочуть працювати на землі. Той факт, що багато сімей (середнього віку) мають свій клаптик ґрунту (під цибульку, кропик, молоду картопельку тощо) не є вирішальним . Когось приваблює будівництво, когось — модельний бізнес, когось — нафтова промисловість, когось — ветеринарія. Тож нехай ті, для кого земля — найвища цінність, ті, для кого праця на ній — благо, — будуть благословенні і стають спадкоємцями справжніх українських землеробів.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...