загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Шкільний твір

БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
Богдан-Ігор Антонич - співець української природи

Богдан-Ігор Антонич — неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв'язків. Він пропонує читати велику книгу природи, бо саме в ній можна знайти відповідь на загадку нашого буття.
Поет щодня радів сонцю, тішився деревами, дивувався красі квітки чи листка. Захоплено писав він про карпатську природу і лемківські села, вважаючи людину невід'ємною часткою навколишнього світу. Мотив злиття людини з природою звучить у його поезії «Весна». Поет бачить себе як малу траву у вічному колообігу природи, ставлячи знак рівності між собою і травою:
 
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.
 
У вірші розмовляють вільхи, і зозулі можуть розклювати місяць, і можна почути мову гаїв, і «в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі». Вірш схожий на казку, бо лише в казках говорять дерева, зорі, квіти.
Весняний ранок показано у поезіях "Назустріч" та "На шляху". У цих віршах початок дня записують ластівки, хрещатим снігом співають квітневі дні, ховає день у кручу місяць, і
 
Клюють ліщину співом коси,
Дзвенить, мов мідь, широкий шлях.
 
Ліричний герой порівнює себе з кущем малини. В обох поезіях згадується про сонце:
 
Іде розсміяний і босий
хлопчина з сонцем на плечах.
                           («На шляху»)
 
Запрягши сонце до теліги,
назустріч виїду весні.
                           («Назустріч»)
 
У віршах сонце виступає як життєдайна сила, яка живить і людину, і природу. Богдан-Ігор Антонич пише про небо, сонце, дерева так, що вони набувають властивостей живих істот. Поет вносить душу в описувані ним картини та явища природи, одухотворює їх.


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

загрузка...