загрузка...

Шкільний твір

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Барви природи в поезії Лесі Українки

Природа відігравала особливу роль у житті і творчості Лесі Українки. Весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. Весна для хворої на туберкульоз кісток Лесі була передвісником тепла, надією на одужання. У багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
Літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. Улітку Леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
Осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. Але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. Якось вона у листі написала: «Часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде».
Але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. З ніжністю писала Леся Українка про ліси і озера Волині, синій Дніпро, південні степи України, чудові Карпати і мінливу красу Чорного моря.
У 1888 році Леся Українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів «Подорож до моря». Вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від Луцька до Одеси.
Вірш «Красо України, Подолля» — третій вірш циклу. Перед читачем розгортається картина, на якій зображено «хороші, красні села», «хати садками вкриті, срібним маревом повиті». Останні два рядки строфи «Коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі» нагадують Шевченківські образи.
Поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: «хвилюються лани золотії», «бори величаві, густії провадять таємну розмову». Раптом виринають «ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до річечки...» Вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. Краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
Зовнішня краса Поділля чарує, але вона не заступає народного горя. Вірш розпочинається і закінчується строфою:
 
Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
 Здається, що зроду недоля,
Що горе тебе не знавало!..
 
Та горе і недоля є. Вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. Убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. І як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. Нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду Лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.


загрузка...
загрузка...

...