загрузка...


Шкільний твір

ПАВЛО ТИЧИНА
Гармонійна двоїна мистецтва молодого П. Тичини

Павло Григорович Тичина прийшов у літературу на зламі епох. Кінець XIX — початок XX століття був позначений усталеною ідеологією в літературі і водночас пошуками нових мистецьких засобів. Письменники старшого покоління обстоювали думку про те, що література має зображувати реальних людей і реальні події. На противагу теоріям віддзеркаленого зображення життя приходять пошуки нових форм, нових моделей літературного мистецтва.
Ось у такий непростий час у літературу прийшов Павло Тичина і вже першою збіркою заявив себе самобутнім, не схожим ні на кого поетом.
Перші поетичні спроби молодого Тичини припадають на роки навчання в семінарії. Його душа відкрита до Бога, але посада священика — це не його внутрішня потреба. Юнака манить світ музики, поезії, живопису. Свою музичність, відчуття краси світу, його багатоголосся Тичина відтворив у кожному вірші збірки «Сонячні кларнети», яка сама стала відтворенням гармонії Божественних сфер.
Молодий поет познайомився із доньками літературознавця і педагога Івана Коновала Поліною та Інною. Юнак закохався в старшу сестру Поліну, але дівчина відчувала до худорлявого, незграбного, непрактичного поета лише симпатію і дружні почуття. Зате молодшій сестрі Інні Павло запав у душу-. Так утворився класичний трикутник, у якому було багато не тільки кохання, а й уваги, поваги, взаєморозуміння. Серце Тичини належало Поліні, але Інна теж була для нього дорогою людиною. У поетичній уяві мрійливого юнака обидві сестри зливалися в ідеальний образ коханої жінки. Ліричність розщепленого серця вилилася у вірші «О панно Інно», яким зачаровувалися митці і прості читачі.
Це перше кохання закінчилося раптово: Поліна вийшла заміж і була щасливою у шлюбі, а Інна молодою померла від сухот. Жодна із сестер не здогадувалася, що в кожній з них він бачив і любив іншу. Але ця роздвоєність не порушувала душевного балансу і гармонії Всесвіту, бо сама була гармонійною.
Збірка «Сонячні кларнети» справила неабияке враження на читачів своєю неординарністю. Вона вирізнялася у тому мистецькому багатоголоссі, з нею пов'язували розширення обріїв національної літератури. Це була нова поезія, яку не можна було розуміти і тлумачити однозначно. Навіть назва «Сонячні кларнети» має досить широку амплітуду тлумачення. Сам поет пов'язував назву збірки із образом Бога-творця. У самій збірці ліричний герой сприймає світ як християнин, у підсвідомості якого живуть язичницькі образи. У поемі «Золотий гомін» поруч із Богом, який сіє зерна кришталевої музики в храми людських душ, діє апостол Андрій Первозванний. І тут же постають образи пращурів-сонцепоклонників. Справді, у творах Тичини присутня двоїна: біблійний сюжет про подвиг Христа на Голгофі, про муки Пресвятої Богородиці перегукується із трагічними подіями революційних років і муками матері-України (поема «Скорбна мати»); образ Творця поєднується із пантеїстичним розмаєм слов'янських богів, із музикою сфер.
У наступних збірках продовжуються прояви Тичинівської двоїни, яка поступово перестає бути гармонійною. І тоді Україна втратила великого поета, а Радянський Союз отримав апологета влади, у якого, за словами Є. Маланюка, замість сонячного кларнета розмальована дудка зосталась. Та Євген Маланюк жив за кордоном і не знав, як це — йти за труною Миколи Хвильового чи спати, не роздягаючись, і завжди тримати у передпокої валізу із речами на випадок, якщо вночі постукають у двері енкаведисти. Не знав поет-емігрант, як це — втрачати власну душу, жити в золотій клітці слави і пошани і не мати можливості навіть натяком сказати, що відчуваєш.
Трагедія Тичини — це трагедія роздвоєної душі, яка втратила рівновагу і гармонію.


загрузка...
загрузка...

...