загрузка...


ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

«Слово о полку Ігоревім» — велична пам'ятка генію нашого народу

Земле рідна!

Скільки разі в тобі доводилося стояти на смерть, захищаючи волю свою! Та найбільше твоє багатство — це люди, працьовиті, горді, співучі. Не могли вони жити в неволі, вважали, що краще смерть стоячи, ніж життя на колінах. І не витримували орди половців і турецького хана, і прибивали руські князі свої щити «на вратах Цареграда», і гуляли козаки запорозькі У турецьких містах, визволяючи братів своїх, бранців-невільників — і тікав Наполеон, і відступали фашисти.

Та не лише зброя і фізична сила вирішували справу. Непереможним був дух народу, що любить свій край, свою історію, свою мову і пісню. Боян віщий співав славу землі Руській, підтримували дух воїнів запорозькі кобзарі, веде свою правдиву геніально-поетичну оповідь про події 1185—1187 років безіменний автор «Слова о полку Ігоревім».

«Слово о полку Ігоревім» — перша художня поетична пам'ятка історії і культури нашого народу. Написання «Слова...» датується 1187 роком. Згадаємо, що передувало зображеному в ньому історичному епізоду.

Майже за сто років до зображуваних подій почалися набіги половців на Русь, а між князями точилися суперечки, що дуже заважали цій боротьбі. Спробу припинити їх робив князь Святослав, тому він спромігся на перемогу над давніми ворогами.

Князь Ігор теж не раз перемагав половців, але 1185 року він здійснив невдалий похід, бо не об'єднався з іншими князями. Про цей похід і розповідає нам автор «Слова...», але в творі багато роздумів, ліричних та філософських, історичних та пейзажних відступів.

Він — видатний публіцист, людина високоосвічена, художньо обдарована, здатна подивитися на століття назад і вперед. Побудова «Слова...» струнка, продумана, творчо обумовлена.

Вступ (роздуми про творчі підходи автора та Бояна). Виступ у похід. Перша битва (перемога). Друга битва (поразка, загибель Всеволода, полон Ігоря). У Києві «Золоте слово» Святослава, «зі слізьми змішане». Далі — ліричний відступ: звернення автора до князів із закликом до об'єднання. Йому на зміну йде неперевершений за своєю художністю «Плач Ярославни», про який О. С. Пушкін писав, що російські поети XVIII століття «не мали всі разом стільки поезії, скільки є такої в «Плачі Ярославни», в описі битви і втечі. І, нарешті, — втеча, погоня, повернення Ігоря на батьківщину.

Твір захоплює нас своїм патріотичним змістом, але чи не найбільша його цінність у його безсмертному художньому багатстві, що органічно сплітається з описом подій і героїв. Адже про красиві вчинки не можна писати сухо.

Від «Слова...» віє духом Київської Русі. Залишки язичества виявляються у зображенні єдності людини і природи, остання діє як жива істота: затемнення сонця застерігає Ігоря від біди, лисиці «брешуть на Щити багряні», «буря розбудила птаство, звіра в табуни ізбила свистом, див кричить поверху дерева». Природа хвилюється, переживає за хоробрих русичів. А коли Ігор тікає з полону, то «дятли стукотом шлях до річки показували», Дінець стелив трави берегами під ноги князеві, щоб не почули переслідувачі тупоту його коня.

Ярославна звертається до сил природи, благаючи допомогти князеві і дружині його. Так, вона разом із князем відчуває свою відповідальність за воїнів, що пійшли з Ігорем у похід, про них вона думає, дорікаючи вітру, що кидає стріли «на вої любії мої», а вже потім — «на князя, ладо моє миле». А от яким постає князь у поході: він більш за все хотів

Чи списа зломити

При полі Половецькому

Та й наложити головою,

Чи шоломом пити воду з Дону.

За допомогою прекрасних епітетів та порівнянь автор творить скульптурно виразний образ «буй-тура», «яр-тура» Всеволода:

Славний яр-тур Всеволоде!

Стоїш ти на полі ратному...

Де тільки тур виросте,

Золотим своїм шоломом посвічуючи.

Там і лежать зітнуті

Нечестиві голови половецькі.

Взагалі автор часто використовує надзвичайно яскраві порівняння: Риплять вози опівночі, Мов ті лебеді ячать сполохані...

Надзвичайно цікаве за неоднозначністю порівняння з вовком. Гзак як хижий вовк женеться за Ігорем, але позитивно звучить порівняння:

А мої куряни — вправні воїни,

Під сурмами сповиті,

Під шломом викохані,

З кінця списа годовані...

Самі скачуть, як вовки сірі в полі,

Шукаючи собі честі,

А князеві слави.

Епітети «сповиті», «викохані», «годовані» для нас звучать метафорично, але в ті часи це було майже буквальним: адже брав Ігор з собою у похід восьмирічного сина. Дітей навчали бути воїнами трохи не з колиски.

Про художні засоби поеми (написана вона ритмічною прозою) можна говорити без кінця. Як емоційно звучить метафорична картина:

Чорна земля під копитами кістьми засіяна. Кров'ю полита — Тугою зійшли ті кості На Руській землі!

Твір, написаний староруською мовою, перекладався поетами всіх часів і народів. Ми знаємо принаймні 18 перекладів повного тексту «Слова...» на українську мову, а «Плач Ярославни» перекладав чи не кожен поет.

Афористичними і часто вживаними словами стали вислови: «Лучче нам порубаним бути, ніж полону за занати», «...растекашеся мислію по древу» та інші.

Якої ж сили талант треба мати, щоб написати твір, що живе більш ніж вісім століть і не втратив своєї актуальності!

«Слово о полку Ігоревім» — це пісня слави, вірності і патріотизму наших предків, це прославляння нашої історії.

І як добре, що цей прекрасний твір попри всі перешкоди: війни, стихійні лиха, пожежі — таки дійшов до нас. Дійшов і говорить до нашої душі, до нашої особистості, показуючи, хто ми, яких батьків діти.


загрузка...
загрузка...

...