загрузка...


ТВОРИ НА ВІЛЬНУ ТЕМУ
11 клас

«Есть милая страна, есть угол на земле»

Думаю, поет Є. Баратинський, кому належать ці рядки, мав на увазі не всю велику Росію, а «милу країну» у сенсі рідну сторонку, тобто свій «куток на землі». Те, що зараз називають «малою батьківщиною».

Найкраще, мені здається, у далекому і фатальному 1941 році про це написав Костянтин Симонов у вірші «Батьківщина». Поет-фронтовик розповів у ньому про почуття бійця, який в останню смертну годину згадує «родину такую, какой ее ты в детстве увидал»:

Вот где нам посчастливилось родиться,

Где на всю жизнь, до смерти, мы нашли

Ту горсть земли, которая годится,

Чтоб видеть в ней приметы всей земли.

І закінчує Симонов свій вірш рядками, що у ті роки повторювали всі люди:

Да, можно выжить в зной, в грозу, в морозы,

Да, можно голодать и холодать,

Идти на смерть. Но эти три березы

При жизни никому нельзя отдать.

Така «мала батьківщина» є у кожного. У мене це — мій рідний Харків.

Якось до мене приїхав двоюрідний брат зі Львова. Брат так розхвалював своє місто: і стародавнє воно, і дуже красиве, і західне, і взагалі «маленький Париж» (так нібито його називають львів'яни). Мені захотілося показати брату в Харкові не тільки най-най, але і просто мої улюблені куточки, які для мене щось значать.

Спочатку я повів його на майдан Свободи. Те, що він величезний, другий в Європі, знають усі. Моєї заслуги в цьому немає. А от я знаю від батька одну прикмету, пов'язану з цією площею: якщо йдеш з коханою по діагоналі майдану — брехати не можна, а то... Що «а то...» — ніхто не знає. Але я б не став ризикувати. А як розцвітає наша площа на новорічні і різдвяні свята, на день звільнення Харкова й на День Перемоги! (А тепер ще й на дні пива.)

З площі я повів брата до пам'ятника великому Тарасові Шевченку. Він теж най-най, але не за величиною: серед безлічі пам'ятників Кобзарю харківський найбільш високомистецький.

Я показав брату будинки, створені за проектами архітектора Бекетова. їх чимало в нашому місті, і кожен неповторний, кожен — шедевр.

А ще я показав оновлений привокзальний майдан. От приклад, як із сумної сірої асфальтової пустелі створено прекрасне, барвисте місце відпочинку з іскристими фонтанами.

Але головне, що я показав брату, — це заповітне місце, де ми полюбляємо бувати з друзями. Це оглядовий майданчик в центрі міста, на Університетській гірці. Сквер з Вічним вогнем, а внизу більша частина міста як на долоні. Підсвічено Благовіщенський собор, блищить, здіймаючись в гору, Полтавський шлях. Добре отут стояти мовчки, думати, милуватися. От мій «куточок на землі», його, якщо прийде грізна година, я буду згадувати і захищати.


загрузка...
загрузка...

...