загрузка...


Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

ТВОРИ НА ВІЛЬНУ ТЕМУ
11 клас

«Люблю отчизну я, но странною любовью...» (М. Лермонтов)

Любов до батьківщини, почуття патріотизму... Як їх пояснити? За що мати любить свою дитину? А за що ми любимо своїх матерів? Адже далеко не всі діти, якщо подивитися збоку, гідні материнської любові. Але це — якщо збоку. -

Так і любов до батьківщини. Вона є, тому що є країна, у якій народила тебе мати, де народилися і спочивають з миром на цвинтарях твої предки. Саме в цій країні, а не в іншій. І невидимі нитки зв'язують тебе з твоїм родом, а отже, і з батьківщиною. Тому ти і любиш її тією любов'ю, яку пояснити важко: бачиш усі її недосконалості і все-таки любиш. Є рідна мова, яку ти чуєш з дитинства, якою ти вимовив перші слова. І тебе зрозуміли. Прочитав першу книжку рідною мовою і вона тобі дуже сподобалася. Багато книг ще прочитаєш у майбутньому. Може, й іншими мовами. Але рідною буде мова твоєї мами, мова, якою говорять усі навколо у твоїй країні. І рідне слово, рідна мова — це теж частина твоєї батьківщини.

Є світ твого Дитинства. З нього багато чого запало в душу. От любий дідусь вийшов з під'їзду подивитися, як я вперше йду в школу. До кінця нашої вулиці я відчував його погляд. А от у неділю поїхали на озеро. Я ще не вмів плавати і дуже боявся, що батько у воді випустить мене зі своїх рук. Але рука батька була міцною, і надійною. Мені стало соромно за своє боягузтво. Так я почав учитися плавати. А міцна рука батька — це теж моя батьківщина.

Є школа, де ми слово «батьківщина» уперше прочитали по складах». Є в шкільному коридорі наше вікно. Сідаючи на його підвіконня, ми з хлопцями будували плани на майбутнє і спостерігали за дівчиськами, милувалися найвродливішою з них — Зіною Філатовою, у яку ми були закохані всі по черзі. Ці спогади будуть зі мною завжди. Вони — мій шкільний причал, моя батьківщина.

Є в нашім місті одне заповітне місце: улюблений нами, моїми однокласниками, гідропарк. Навесні і восени він дуже красивий, але головне — не багатолюдний. Тоді нам здається, що він тільки наш. Які верби купають свої гілки у воді! Які галявини! Як там весело грати у волейбол! Після випускного вечора ми підемо туди зустрічати світанок. Хоч це може комусь здатися дивним, але наші неділі в цьому парку — це моє рідне, моя батьківщина.

Зовсім недавно мені стали зрозуміліші почуття М. Ю. Лермонтова, описані у вірші «Батьківщина»:

С отрадой, многим незнакомой,

Я вижу полное гумно,

Избу, покрытую соломой,

С резными ставнями окно.

Статок селян радував поета. Поняття про статок зараз інше, а почуття ті ж. Коли я бачу багаті будинки із садибами, з іномарками біля красивих воріт, у мене немає бажання пробурмотіти: «Відкіля в людей такі гроші?» Немає ніякої заздрості, тільки незнайома багатьом відрада. Тому що чим більше багатих і забезпечених людей — тим краще моїй батьківщині. А руїни, занедбаність, убогість — це має залишитися в минулому.

Я люблю свою країну, але любов моя не сліпа. Я бачу багато чого, що викликає в мені біль і злість, досаду й обурення. Я чую потоки брехливих обіцянок ощасливити народ. Але цю злість і обурення я не переношу на весь свій народ. Не треба узагальнень на кшталт «Наш народ ніколи не навчиться чесно працювати!» Так, вистачає ще в нас ледарів, утриманців і просто нечистих на руку. Але не вони уособлюють наш народ. Мій народ — це мої улюблені батьки і вчителі, старший брат, друзі, добрі сусіди, спортивні наставники. Це мої улюблені поети і письменники, артисти і музиканти. Вони — моя батьківщина. Дивними виглядають, напевно, мої міркування, за що я люблю батьківщину. Але хіба обов'язково любити за щось?


загрузка...
Яndex
 
загрузка...

...